В самому центрі Харкова є чимало потаємних куточків, куди рідко заходить хтось чужий. Поруч із галасливими центральними вулицями існує зовсім інший світ. Варто звернути кудись у бік, і опинишся серед затишних вуличок і провулків, що більше нагадують сонний райцентр, а не середмістя мегаполіса-мільйонника. Саме таким є Микитинський провулок поруч із гуркітливою Плеханівською вулицею. Ще донедавна там стояв непримітний особняк, де жили колись чудові люди, й де народилася ціла мистецька течія. Далі на kharkov-future.
Купець Михайло Синяков
Але почнемо з історії однієї родини. На південному заході Слобожанщини – старої Харківської губернії – розташована Охтирка, колишнє полкове козацьке місто. Наприкінці 1870-х рр. звідти до губернської столиці прибув міщанин Михайло Іванович Синяков. Його заняття були десь на межі ремесла з мистецтвом – він робив золоте й срібне церковне начиння, а згодом відкрив ювелірний магазин у престижному Пасажі Пащенка-Тряпкіна. Діло пішло добре, й невдовзі Синяков став купцем. Будучи статечним торговцем, він вирішив звести власний будинок, і в 1896 р. купив два дворових місця по Микитинському провулку. Купець – людина прагматична, вміє рахувати наперед, тож Синяков почав будівництво одразу двох споруд – чиншового двоповерхового будинку, й власного одноповерхового особняку, де були всі вигоди тогочасної цивілізації. Поруч господар із дружиною Олександрою насадив величезний сад, влаштували у ньому альтанку й водограй. Сім’я Синякових була багатодітною – десятеро дітей, з них п’ять дівчаток. На початку ХХ ст. діти залишися без матері, а їх батько вдівцем. Він не шкодував грошей на виховання й освіту своїх дітей. Сестри Синякови любили музику й живопис, а подорослішавши, стали творчими людьми й музами видатних людей своєї епохи.
Народження футуризму
Все почалося з Зінаїди Синякової, піаністки, оперної співачки, оселя якої переїзду до Москви стала популярним місцем зустрічей митців, переважно футуристів. Інші сестри відвідували Зінаїду в Москві, й потягли за собою до батьківської хати чимало знакових особистостей, своїх однодумців, тож Харків став Меккою футуризму. Їх гостями були, звичайно, не тільки футуристи. За своїм коханням, Надією Синяковою, приїхав Борис Пастернак, який у 1915 провів три тижні в наших краях, і неодноразово відвідував будинок у Микитинському провулку. Надії присвячений цикл його віршів “Скрипка Паганіні”. А Володимир Маяковський був закоханий одночасно в двох сестер – Зінаїду й Віру. Та Вірі подобалася інший поет, тож вона стала дружиною харківського поета-футуриста й перекладача Григорія Петникова. Він був не єдиним поетом-футуристом у цій родині, адже сестра Ксенія, музикантка й художниця, вийшла за його коллегу по творчому цеху й мистецькому напрямку Миколу Асєєва, ставши йому вірною й турботливою дружиною. Познайомилися вони саме в будинку на Микитинському. Там же частим гостем був український художник-основоположник футуризму Давид Бурлюк, він писав портрети Віри. Інша “муза авангарда”, Лілія Брік, казала, що саме в будинку Синякових народився футуризм.
Художниця Марія Синякова
Марія стала дружиною харківського художника Арсенія Уречина, бо й сама була художницею-авангардисткою, книжковим ґрафіком, ілюстраторкою книжок. Вчилася в Німеччині й Москві. В кінці 1920-х подружжя перебралося до Москви, але Марія вважала харківський період творчості найкращим у житті. Лілія Брік із захопленням писала:
“Марія вразила мене красою, вона засмагла, світлі очі здавалися білими на темній шкірі, а на голові сидів яскравий, сяк-так зшитий капелюх”.
Їй вторив Микола Асєєв, але окрім краси, відзначав “великий скептичний розум і рідкісну талановитість”. Велімір Хлєбніков присвячував їй вірші, втім, писав він вірші про всіх сестер Синякових.
Засмагала Марія Синякова на пленерах у селі Красна Поляна у Зміївському повіті, де батько купив земельну ділянку й звів дерев’яний будиночок, насадив довкола нього сад. Марія любила писати природу. Вони з сестрами були ще й піонерками натуризму, оскільки любили купатися й засмагати голяка, й сцени їх відпочинку Марія зображувала в своїх роботах. Багатство кольорів, широкі простори, затишок сільського життя, оголені купальниці, легкість і багато світла – все це втілено на її полотнах.
Але творчий шлях Марії Синякової не був простим. У 1952 р. її вигнали зі Спілки художників СРСР за “плазування перед західним мистецтвом”. Країна Рад тоді була на піку боротьби з “безрідними космополітами”. Єдина прижиттєва виставка її творів відбулася в 1969 р. у Києві, в приміщенні Спілки Письменників.
Що сталося з будинком Синякових
Як далі склалася доля легендарного будинку? Він був націоналізований більшовицькою владою в 1920 р. До війни там містився клуб латиських робітників, а після 1943 р. – дитячий садочок. У новітні часи будинок Синякових “пішов по руках”. Тут був і склад, і швейний цех, але зрештою, в ньому розмістилася Асоціація російських товариств Харківщини й Слобожанський російський культурно-просвітницький центр та бібліотека російської літератури. Потім будинок стояв закинутий. А в 2012 р. міська влада продала будівлю комерційній структурі, й у 2018 р. будинок Синякових було знесено. Виявилося, що він не значився в реєстрі пам’яток архітектури. Так Харків втратив ще один об’єкт культурної спадщини. Але залишився насаджений Михайлом та Олександрою Синяковими сад. За радянський часів він називався Піонерським парком, нині Дитячим. Кілька років тому сад був реконструйований, там знову запрацювали фонтани, й нині він є популярним місцем відпочинку в центрі міста.
