Тиха красива харківська вулиця Культури має давню та трохи моторошну історію. Чи знали ви, що ще не так давно вона носила назву “Красных писателей” і саме на ній у кінці 1920 років було встановлено будинок, де оселилися письменники – світ української літературної інтелігенції? Далі на kharkov-future.com.ua.
Двері кожної квартири – закрита книга розстріляної душі
Звичайний радянський кооперативний будинок у стилі конструктивізму на вулиці Культури поряд з центром сучасного міста Харкова. Звичайна перехожа людина може навіть не звернути на нього особливої уваги. Проте, стіни цього будинку зберігають сліди натхнення, творчості та любові, які були розчавлені підступною машиною сталінського режиму. Кожні двері цих 66 квартир – закритті та загадкові історії митців, які відкрили душі світу своєю творчістю, але підступний радянський світ розцінював це по іншому.
20-ті роки ХХ століття увесь культурний цвіт Харкова, письменники, режисери, актори та художники поневіряються по закутках найманих квартир. За для створення сприятливих умов для розвитку молодих талантів Остап Вишня разом з іншими представниками молодої інтелігенції ініціює створення проєкту спеціального кооперативного будинку для діячів культури. Провідний інженер Харкова Митрофан Дашкевич розробляє спеціальний проєкт – будинок у формі літери “С”: 5 під’їздів, 66 квартир, тераси на верхніх поверхах – до цього часу нездійсненна мрія для багатьох.
У вересні 1927 року будівництво взяло свій початок, проте згодом трохи затягнулося через нестачу фінансування. Заради завершення втілення загальної мети Остап Вишня звертався особисто до Йосипа Сталіна, щоб він погодив продовження фінансування. І ось довгоочікуване заселення до такого жаданого будинку 1930 року. Відчинені двері до раю творчості, за якими причаїлися тіні репресій.
З перших днів проживання митців у будинку за ними почався жорстокий нагляд відповідних структур. Це був оазис для творчих людей, що правда, місцями думки деяких відрізнялися від офіційної ідеології, що лякало владу. Тим паче, значна кількість діячів були вихідцями з Центральної ради та розбудовувачами УНР. Згодом, після декількох місяців невпинної та натхненної творчості жорстка тоталітарна машина почала працювати та косити цвіт української творчості та культури. Дуже скоро, від арешту Ялового у 1933 році, в народі Дім “Слово” почали називали не інакше як “Крематорій”.
Дім “Слово” – тіні в сьогодення
Дім “Слово” посідає особливе місце у сьогоднішній політиці пам’яті міста та країни загалом як філіал сталінських репресій, чорна колиска знищеної генерації нової української культурної інтелігенції. Фасад будинку оповитий меморіальними дошками, які вшановують пам’ять знищенних діячів культури епохи Розстріляного відродження. Особливе місце серед репресованих посідає Микола Хвильовий, чиє самогубство стало яскравим прикладом підступності радянського режиму – людина, що сліпо вірила та сповідувала ідеї комунізму, стала жертвою уряду, який пропагував цю нову релігію ХХ сторіччя.
Мешканці будинку сьогодні дуже часто згадують наявність усіляких примар у тій чи іншій квартирі, яка належала тому чи іншому літературному діячу. Знаходячись між поверхами будинку відчуваєш на собі цю атмосферу та погляд – погляд розстріляних надій, сподівань та натхнення, яке було закатоване у сірих камерах вбивчого режиму.
