У кожного міста України є своя дуже довга історія. У якісь періоди вони процвітали, а колись їх зносили під нуль. Деякі міста не змогли пережити війни і були забуті, а деякі стали квітучими незважаючи ні на що. Що ж Харків став одним із процвітаючих міст, але що з ним було за часів Другої світової війни? Адже він одним із перших був окупований ворожою армією і змушений був 2 роки якось жити. Що було у цей період? І як виглядав тоді коханий для багатьох Харків? Далі на kharkov-future.
Окупаційна влада
Коли Харків захопили німці, вони видали указ про передачу всієї повноти влади спеціальним органом військового управління. Це було досить незвично, адже в інших захоплених містах влада передавалася звичайним цивільним органам. Через таке рішення у руках військових підрозділів виявився контроль над містом. Цю військову структуру називали комендатурою і вона видавала нові укази, а також стежила за їх виконанням.
Спочатку на чолі такої комендатури стояв генерал Ервін Фіров. На цій посаді він протримався до 3 грудня 1941 року. Усі функції військової комендатури покладалися на 55 армійський корпус. До складу штабу входило кілька відділень, які розподіляли всі функції міської комендатури:
- Відділ Ia на чолі якого стояв майор Вернер, який відповідав за охорону важливих об’єктів у місті.
- Відділ Ic цей підрозділ очолював капітан Вітал, а саме відділення виступало місцевою службою безпеки.
- Відділення IIb було зайняте облаштуванням усіх військовополонених під керівництвом Кінкевея.
- Відділ III був, якщо можна так висловитися місцевим судом.
- Відділ IVа займався постачанням продовольства до міста.
- IVb був зайнятий наданням медичних послуг.
- IVc надавав ветеринарні послуги.
55 армійський корпус виконував свої функції до 3 грудня 1941 року, доки бойові дії проводилися неподалік від міста. Але коли лінія фронту віддалилася на достатню відстань, місто передали до штабу коменданта тилового корпусу генерала-лейтенанта фон Путткамера.
Допоміжна українська поліція
Харків дуже велике місто та окупаційна адміністрація це розуміла. Одних німецьких частин бракувало задля придушення заворушень і контролю над містом. Тому німецьке керівництво намагалося залучити до служби поліції корінних харків’ян.
Вже з перших днів на українській території організовується українська міліція, яка згодом намагалася дедалі більше стати автономною. Ці підрозділи хотіли зайнятися побудовою української державності та місцевого самоврядування зокрема. Звичайно ж, це зовсім не подобалося німецькій верхівці. Тому шеф німецької поліції Гіммлер, 6 листопада 1941 видав указ про створення спеціальних поліцейських сил з місцевого населення. На основі цього наказу в Україні видається указ про ”розпуск непідконтрольної української міліції” та організацію “шуцманшафту”. Суть цієї організації полягала у залученні лише найкращих представників української міліції та ліквідації всіх інших. Звичайно ж, ця поліція була в повному розпорядженні вермахта.
У кожному місті була своя межа української поліції і в Харкові вона становила 1000 осіб. Цій своєрідній допоміжній поліції було заборонено носити вогнепальну зброю. У їхньому розпорядженні були різного роду холодна зброя та кийки. У літку 1942 року в Харкові вже була 21 поліцейська дільниця, яка стежила за порядком. Звичайно ж відбір був не ідеальним і вже наприкінці 1941 року було заарештовано перших трьох поліцейських, які працювали на радянську розвідку, а також підштовхували своїх товаришів по службі до дезертирства.
Усього допоміжні поліцейські зі складу місцевого населення в тилу групи армії “Південь” були поділені на три підрозділи: звичайна допоміжна поліція, охоронна поліція вищих начальників СС та поліції, та допоміжна караульна поліцейська служба.
Продовольчі проблеми
Звичайно ж, під час окупації не могло обійтися і без перебоїв продовольства. Тому умови життя звичайних харків’ян були дуже важкими, а найголовнішою проблемою був звичайно ж голод. Люди їли абсолютно все, що траплялося їм під руку: кормовий буряк, свійських тварин, лушпиння картоплі та казеїновий клей.
Очевидці того часу кажуть, що тоді на ринку продавали навіть людське м’ясо, навіть незважаючи на те, що за такі злочини карали повішенням. Від такого тотального голоду люди почали опухати, багато хто не міг навіть просто пересуватися. На звичайних дитячих санях перевозили трупи померлих із квартири кудись на вулицю, бо банально не вистачало сил, щоб викопати могилу та поховати померлих.
Міські служби того часу писали що у лютому 1942 року близько половини померлих не було поховано. Померлих людей реєстрували лише через півроку, а то й рік після їхньої смерті. Масштаби для більшості сучасних людей складно уявити, та й на додачу до сьогодні не дійшла вся статистика. Приблизно за цей період померло близько 13 000 харків’ян, що становило половину всіх померлих за цей період.
Звичайно ж навіть у такий важкий час існували ті, хто міг дістати продукти. У Харкові нікуди не поділися ринки. На жаль для багатьох гроші спочатку вийшли з ужитку, всюди панував бартер. Обмінювали піджаки, золоті годинники, золоті каблучки та багато іншого за звичайний хліб, або шматок м’яса. Згодом їжу можна було купити і за гроші, але ціни були просто космічні для того періоду часу. Кілограм хліба коштував тоді 220 рублів, картоплі – 100 рублів, гороху-200 рублів, кукурудзи-200, цукру – 833 і пшениці – 250. Зарплата в окупованому місті становила всього 500 рублів, так що більшість людей не могла собі дозволити таку їжу. Більшість харків’ян купували для себе та сім’ї насіння соняшника та макухи. У таких умовах знайшлися і ті, хто хотів нажитися на інших, тому займався спекуляцією. Більшість спекулянтів була на центральних ринках Харкова на кшталт Рибного та Сумського. Це були одні з найдорожчих ринків. А ось Кінний та Холодногірський вважалися одними з найдешевших. Все це тому, що постачання на ці ринки були прямими із села, тому спекулянтам тут було робити нічого.
Харківський супротив
Не дивлячись на такі суворі умови у Харкові все ж таки працювала група опору. Ще на початку війни комуністична партія розробила програму всенародної боротьби в тилу ворога. Основою цієї програми послужили промова Сталіна 3 липня, і постанова ЦК ВКП(б) від 18.07.1941 року ”Про організацію боротьби у тилу німецьких військ”. Харківський обком партії відразу ж розгорнув повномасштабну діяльність із підготовки комсомольців та комуністів до підпільної роботи у тилу противника. Керівництво було затверджено заздалегідь. Воно складалося з секретаря підпільного обкому І.І.Бакуліна, члена обкому та за сумісництвом керівника Петрівського району Д.С.Єрмолаєва, керівника Куп’янського району І.Х.Палілова, керівника Зміївського району І.О.Корзіна та керівника Петрівського району А.О.Моспанова.
Підпільна організація займалася підривом репутації німецьких військ, організацією заворушень та створенням масового невдоволення. Крім цього підпільна організація періодично намагалася допомагати харків’янам та людям з області. Щось в організації виходило, щось ні, але так чи інакше підпільна організація робила все, що було в її силах.
