Уявити сучасний Харків без метро неможливо. Цим видом транспорту щодня пересуваються десятки тисяч містян. А з початку свого відкриття 23 серпня 1975 року потяги метро перевезли більше 9,5 мільярду пасажирів. Далі на kharkov-future.com.ua.
Перша черга Харківського метрополітену – це сучасна Холодногірсько-Заводська гілка (червона лінія), яка на той час складалася з 8 станцій:
- «Холодна гора» (тоді «Вулиця Свердлова»);
- «Південний вокзал»;
- «Центральний ринок» (тоді «Комунальний ринок»);
- «Майдан Конституції» (тоді «Радянська»);
- «Проспект Гагаріна»;
- «Спортивна»;
- «Завод імені Малишева»;
- «Турбоатом» (тоді «Московський проспект)».
Харківський метрополітен був шостим у Радянському Союзі і другим (після Києва) в Україні.
Передумови для появи метро
З 1919 до 1934 року нашому місту судилося стати адміністративним центром окупованої радянським режимом України. Але немає лиха без добра, і в той період та до початку Другої світової війни в Харкові йшла активна забудова. Саме тоді з’явилася найбільша площа в Україні – сучасний майдан Свободи, виріс перший в СРСР хмарочос – Держпром. Швидкими темпами йшла забудова околиць тодішнього Харкова – прямо на очах з’являлися нові житлові масиви.
На жаль, активний розвиток міста був перерваний приходом фашистів, які захопили Харків у останні дні жовтня 1941 року. Місто звільняли двічі – спочатку в лютому 1943 і остаточно в серпні 1943 року. Після Другої світової війни одне з найбільших міст України та всього СРСР залишилося понівеченим та зруйнованим. З майже мільйона жителів довоєнного Харкова на час звільнення від загарбників у місті залишилося лише близько 200 тисяч. Під час запеклих боїв було зруйновано тільки житлового фонду більше ніж 1,5 мільйона квадратних метрів. Розбомблена залишилася більша частина центру міста.
За підрахунком фахівців, щоб відновити Харків до довоєнного стану, необхідно було пів століття. Але мужніх харків’ян такі підрахунки зовсім не влаштовували, та й центральна радянська влада буда зацікавлена в більш швидкій відбудові східно-українського велетня. І в 1946 році був складений Генпроєкт відбудови міста. Почали з промисловості (112 заводів уже працювали на початок 1947 року), а потім, звісно, перейшли й до житлової забудови.
Наступні 20 років ознаменувалися по-справжньому будівельним бумом, що не могло не призвести до колапсі у сфері міського транспорту. У 1950-х роках у місті існувало більше пів сотні автобусних маршрутів, 36 тролейбусних і 33 трамвайних лінії.
Центральні вузькі вулиці не могли вмістити тієї кількості автомобільного та електротранспорту, якого так потребували містяни. Активно відбудовувалися старі райони і були закладені нові. Саме тоді з’явилися Холодна гора, Олексіївка, Рогань, Павлове Поле і, звичайно, Салтівка – найбільший спальний район не тільки в Україні, а й в СРСР (за кількістю населення цей житловий масив перевищує кілька обласних центрів нашої країни). Харків ріс на очах – на початку 1960-х він уже займав площу більше ніж 300 квадратних кілометрів та простягнувся зі сходу на захід на цілих 35 кілометрів. До речі, населення Харкова швидко відновлювалося, і вже у 1960-ті роки в місті проживало більше 1 мільйона людей. У години пік мешканці міста зазвичай були змушені вишиковуватися в черги на транспортних зупинках (особливо в центрі та на сході міста, де розташовувалася більшість промислових об’єктів).
Транспортна система працювала за межею власних можливостей. Регулярне збільшення кількості наземного транспорту призводило лише до погіршення ситуації. Прокласти зручні транспортні розв’язки також було дуже складно, оскільки Харків побудований на глибоких ярах та кількох петлястих річках, а в центральній частині міста вулиці ще й завузькі для цього.
Харківському метрополітену бути
Місцева влада розуміла, що відповіддю на проблему може стати перенесення транспортних маршрутів під землю, тобто будівництво метро. Але вирішити це питання самостійно в Харкові, на жаль, не могли, треба було звертатися до Москви.
Говорити про метро на найвищому партійному рівні почали з грудня 1962 року. Але Харків не був столицею республіки, а тому поки що не міг претендувати на розбудову метрополітену. Тому в 1963 році з’явилися три проекти оновленої транспортної системи для Харкова:
- монорельсова дорога;
- швидкісний трамвай;
- метро.
Комісія Держбуду Радянського Союзу розглянула всі три проекти і перший відкинула одразу ж. Залишився швидкісний трамвай та метро. Ідею трамвая підтримала Рада Міністрів і високі партійні чини в ЦК КПРС. Але харків’яни не з тих, хто опустить руки без бою. Григорій Ващенко (перший секретар обкому Харкова) за кілька років усе ж таки добився того, що місту «дозволили» побудувати метро. Це було в грудні 1965 року.
Два з половиною роки розробляли проєкт та досліджували геологічні особливості місцевості. Остаточне рішення щодо будівництва першої черги метро було винесено наприкінці квітня 1968 року, а вже в травні почали розробку всієї необхідної для будівництва документації. Для цього створили спецінститут Харківметропроєкт. Додатково до роботи над проєктною документацією залучалися фахівці з Харгіпротранса, Гіпрозаводтранса, Енергомережпроєкту, Укргіпрокомунбуду, Харківпроєкту.
У результаті 15 липня 1968 року був закладений перший ствол метрополітену. Це відбулося неподалік Південного вокзалу на вулиці Слов’янській. Як і всі тодішні події, закладення стволу метро супроводжувалося урочистим мітингом.
Перша лінія метро в Харкові
Найбільш завантаженою транспортною артерією Харкова на той час був напрямок, що пролягав зі сходу через центральну частину міста на захід. Тому кінцевою станцією метрополітену на початках вирішено було зробити «Південний вокзал». Це й пояснювало, чому перший ствол було закладено саме в цьому районі. Перше депо для потягів метро також мало знаходитися десь поблизу.
Але інженерні розрахунки показали, що ґрунт у цій частині міста не достатньо міцний, а тому він може під час таких серйозних підземних робіт просто обвалитися. Саме тому кінцевою станцією стала «Холодна гора» («Вулиця Свердлова»).
Гірничі роботи на станції метро «Площа Конституції» (колишня «Радянська») було розпочато наприкінці літа 1968 року. Через рік для прискорення проходки тунелів, підвищення якості робіт та зниження витрат почали використовувати виготовлений в Харкові прохідницький щит.
Ще через рік одночасно будувалися вже 4 станції метро. А навесні 1970 року вперше були збиті зустрічні тунелі між майбутньою станцією «Проспект Гагаріна» (що тоді ще носила назву ствол №6) та «Радянською». Місто зустрічі – район Подільського мосту, прокладеного через річку Харків. Це була надскладна задача, тому що місцевість, де проходили тунелі, була дуже нерівною і мала великі перепади висот.
Перші електропотяги були доставлені в Харків уже наприкінці 1974 року, а перший пробний состав пройшов по рейкам метрополітену 30 липня 1970 року.
Урочисте відкриття та початок роботи
Перша ділянка Холодногірсько-Заводської лінії відкрилася 22 серпня 1975 року з великою помпезністю. Довжина лінії складала 9 800 метрів і налічувала 8 станцій. А 23 серпня Харківське метро відчинило двері для всіх охочих. У перший день електропотяги перевезли 413 тисячі пасажирів.
Станції метро були оформлені згідно з головним правилом – Харківський метрополітен за архітектурним і художнім оформленням не може конкурувати зі столичними станціями. Жорсткій цензурі та відбракуванню піддавалися будь-які оригінальні ідеї, тому декор на станціях використовувався мінімально.
Наступні станції першої лінії метрополітену будувалися майже одночасно в рамках проєкту другої ділянки першої лінії:
- «Палац Спорту» (тоді «Комсомольська»);
- «Армійська» (тоді «Імені Радянської Армії»);
- «Імені О.С. Масельського» (тоді «Індустріальна»);
- «Тракторний завод»;
- «Індустріальна» (тоді «Пролетарська»).
Цією ділянкою потяги метро вирушили в свій перший рейс 11 серпня 1978 року.
