Середа, 17 Серпня, 2022

Поява першого радіо в Харкові і в Україні 

Вперше на території України, в Харкові, а тоді в столиці УРСР, 16 листопада 1924 року, в ефір вийшла радіопрограма. В центрі міста з гучномовців, які знаходились на дахах будинків, рівно о 19-ій годині пролунало: “Алло, алло, алло! Говорить Харків, говорить Харків, говорить Харків! Усім, усім, усім!” Дикторів на той час ще не було, тому мовлення почав радіотехнік, який за звичкою зв’язківця чітко та гучно повторював найважливіші слова. Так, близько 70-ти харків’ян стали першими слухачами вітчизняного радіо. 

Потім до народу звернулися керівники правлячої партії. А для того, щоб привернути увагу більшої кількості слухачів, пролунав концерт державного музичного квартету ім. Вільома. Цей струнний ансамбль виконував твори визначних композиторів – Баха, Бетховена, Чайковського. А на завершення прозвучав перший радіожурнал “Пролетар”. Всього ефір тривав менш як годину. Далі на kharkov-future.com.ua.

Причини появи першої радіостанції в Харкові

На початку XX ст. розпочалось активне будівництво радіостанцій на території сучасної України, а особливо в період Першої світової війни. Кращі фахівці готували технічну базу для радіо. 

Після створення УРСР до Харкова переїхали керівні комуністичні установи: Рада народних комісарів, Центральний комітет Компартії та Всеукраїнський ЦВК. Радянська влада хотіла мати повний та налагоджений контроль над населенням, а якісного та швидкого зв’язку між Москвою та Харковом в той час ще було. Тому було наказано спорудити потужну радіостанцію. З 17 січня 1921 року вона передавала та приймала повідомлення. Перша радіостанція знаходилась в Центральному партійному клубі – зараз це будинок Харківської філармонії. 

Спочатку радіо лунало з гучномовців підприємств, великих установ, а потім з усіх харківських площ та палаців культури. Станція та приймачі були любительськими, згодом радянська промисловість змогла налагодити серійний випуск радіоапаратури.

У 1928 році у Харкові з’явилася перша радіомережа, а також відбувся з’їзд радіотовариства “Товариство друзів радіо”, яке зараз діє як громадська організація. 

Через рік у Харкові знаходилось близько 19 радіоприймачів, тоді як на всій території України було встановлено всього 40. Радянський союз відставав від країн Західної Європи у широкому впровадженні радіо для населення.

Чому харків’яни назвали радіо “брехунцем”?

За радянських часів радіо в народі називали “брехунець”. Воно і не дивно, адже більшу частину ефірів займали довгі лекції з політагітації та політосвіти, сухі доповіді, монотонні звіти та повідомлення зі з’їздів нарад і рад. Українське мовлення було строго обмежене за змістом і часом. 

У роки “Великого терору”, масових сталінських політичних репресій 1937-1938 рр., на радіо розповідали про боротьбу з троцькістами (критиками пролетарської держави та ленінської концепції революції) та націоналістами. Повідомляли про політичні процеси, на яких до страти засуджували держаних і партійних діячів, а  “ворогів народу” публічно засуджували.

У 1933 році голова Всесоюзного радіокомітету Фелікс Кон писав: “Українське мовлення ще не звільнилося цілком з-під тягаря відомчої нудьги, нудного безпредметного “накачування”, вульгарного спрощення і недооцінки значно важливіших політичних кампаній”. 

Часто в ефірах можна було почути монотонні та нудні двогодинні лекції про полтавське доїння корів. Адже метою керівництва було зробити радянське радіомовлення могутньою силою в руках партії та уряду. А вона ґрунтується на засадах соціалістичного будівництва. В одній із промов журналу “Радіо” проголошувалось: “вся радіомовна робота має бути побудована так, щоб вона дійсно підносила творчий ентузіазм трудящої людності країни будованого соціалізму, спрямовувала її волю на краще виконання всіх завдань партії та уряду в добу побудови безкласового суспільства”.

Комуністичне керівництво намагалось контролювати та знищувати всі прояви індивідуалізму українців : “Траплялися серйозні політичні помилки. Іноді лекція наводить дуже цікаві наукові дані, а в цілому вона – політично шкідлива, бо її так побудовано. Класовий ворог вважає, що радіомовлення – галузь, куди найлегше пролізти, бо тут не залишається видрукованих наслідків, а проходить лише мовлення. Тому ми повинні загострити нашу класову пильність”.

Музика та творчість на хвилі радіо

Крім суто політичної тематики, час від часу в радіоефірах лунали музичні та літературні програми. Звучали концерти Державного українського хору ім. Леонтовича, Академічного хору ім. П. Майбороди, народні пісні та опера. Ведучий програми оголошував номери, а також коротко коментував наступні виконання.

У 30-х роках ХХ ст. відомі актори та письменники, такі як Павло Тичина, Олександр Копиленко, читали твори красивими поставленими голосами. На радіо проводилися конкурси на найкращий радіотвір. У 1929 році був створений симфонічний оркестр, твори якого лунали навіть під час Великої Вітчизняної війни.

Перенесення українського радіо до Києва

З часом потужні радіостанції почали з’являтися в інших великих містах УРСР: Одесі, Донецьку, Дніпрі (тоді – Дніпропетровську). А в 1934 році разом із перенесенням столиці УРСР, з Харкова до Києва переїхало і радіо. Тепер вище радянське керівництво та Всеукраїнський комітет радіофікації та радіомовлення при Раднаркомі УРСР правили з будівель на Хрещатику. На честь переїзду вищих державних та партійних установ 24 червня 1934 року, відбувся військовий парад трудящих, який транслювали на радіо.

Чергові злочини радянської влади

Споруди радіокомітету та “Столичний радіотеатр”, побудованого в 1929 році, звідки у передвоєнні роки велися концерти всесвітньовідомих виконавців, солістів, хорових та музичних колективів, зараз, на жаль, немає можливості відвідати. В 1941 році вони були підірвані разом із будівлями Києво-Печерської лаври, Успенського собору, а також більшості будівель на Хрещатику. Зробили це радянські війська під час відступу за завчасно спланованою операцією НКВС. Ще з перших днів німецько-радянської війни до підвалів житлових, адміністративних будівель та до історичних пам’яток заносили тонни вибухівок. Внаслідок вибухів і пожеж було знищено 324 будинки. 

У 1941 році українське радіо знову перенесли до Харкова. Перші місяці Великої Вітчизняної війни радіопередачі виконували стратегічне завдання. Радянська авіація далекої дії здійснювала нічні нальоти на фашистські тили, а радіо слугувало орієнтиром для льотчиків.  Диктори вели передачі при будь-яких умовах. Вони не залишали свій пост біля мікрофона навіть під час ворожих бомбардувань. Однак за день до німецької окупації Харкова, було вирішено основну частину працівників радіо евакуювати до інших міст у східному напрямку. Звідти велися регулярні програми українською мовою. У 1945 році наша рідна мова могла звучати в ефірах 10 годин на добу.

Тепер, на пам’ять про появу радіо на теренах сучасної України, щороку з 16 листопада з 1994 року відзначається професійне свято “День працівників радіо, телебачення та зв’язку” .

Latest Posts

.