Народні назви мікрорайонів міста – це душа, особлива мова, що береже в собі історію через яку пройшло місто. Далі на kharkov-future.com.ua. Походження цих назв не завжди очевидне, та обов’язково має за собою якусь легенду.
Звідки беруться назви?
Загалом у Харкові близько 56 таких “народних” районів, у назви кожного з них своя історія. Іноді цілком зрозуміла (Аеропорт, Немишля, Сортування), а часом майже незрозуміла. Наприклад, наперекір тому, що назви Східний та Ново західний, здавалося б, говорять самі за себе, другий район зовсім не відповідає своєму географічному положенню на карті – від Східного його відокремлює лише кілька кварталів.
Разом зі збільшенням чисельності населення та розвитком економіки, Харків розширював свої кордони, тому багато мікрорайонів – це колишні села, які тісно межували з містом.
Походження назв
Така історія чекала і Олексіївку — село, що було у власності відомого харківського роду Квітків (один із них — Григорій Квітка-Основ’яненко, автор «Сватання на Гончарівці»), український прозаїк, драматург, новинар, літературний критик і культурно-громадський діяч. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист захищав художні можливості української літературної мови. Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Українскій Вістникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844).
Павлівка теж колишнє село. Назва пішла від прізвища власників тутешніх земель, купців Павлових. На початку приєднання район називався Нова Павлівка, та у вживанні слово “нова” не прижилося.
Сусідня територія, яка теж належала купцям, по приєднанню до міста називалася “Полосная пустошь”, але в народі цю місцевість називають Павловим полем.
Район Москальовка названа через поселення москвофілів, які активно почали тут заселятися в середині ХІХ століття.
Інші приєднанні населені пункти взяли свої старі назви в нове життя: Іванівка, Велика Данилівка, Сокольники. Хутір Шишкін пізніше став Шишківкою, а хутір Залютин — Залютинським районом.
Холодна гора
Немає остаточної версії походження назви, можливо, гора стала холодною через вітер і тінь від дерев, що і створюють прохолоду. «За розповідями старожилів,тут був густий ліс , і в шалену спеку можна було пройтися стежками у тіньку до Курська », — розповідає історико-довідковий довідник 1902 року «Харків. Його минуле і сьогодення».
Існує ще одна легендарна версія походження назви. Колись у районі Холодної гори жив козак на прізвисько Холод, чоловік сильний, мав міцний характер, заможний, але зловживав розбоями. Холод потрапив у полон до татарів, а його маєток розграбований, та у народній пам’яті залишилося його ім’я, яке і створило назву місцевості, де він колись мешкав.
Лиса гора
Формування назви цієї місцевості бере початок від будівництва дзвіниці Успенського собору. Адже саме тоді почалася вирубка лісу, що розташовувався на горі. Після будівництва та активної експлуатації лісу, гора дійсно стала “лисою”. Це стало причиною постійних повеней у передгірних селах— Іванівці та Панасівці. Повені припинилися лише після проведення дренажних робіт під час прокладання залізничної колії в 1860-1870 роках.
Східний схил гори почав заселятися приблизно з 1840-х років бідняками, які не мали змоги підтримувати вигляд своїх домівок у стані, що відповідає губернському центру. А у 1870-1890 рр., заселення місцевості особливо активізувалося у зв’язку з запуском Курсько-Харківської залізниці, тут почали заселятися залізничники та робітники депо. Курсько-Харківсько-Севастопольська залізниця (скорочена назва К-Х-С) була утворена 1 листопада 1984 року та проіснувала до 1 січня 1907 року, до утворення Південних казенних залізниць шляхом об’єднання з Харківсько-Миколаївською залізницею. Також виникали майстерні та заводи (пивоварні, керамічні та ін.).
Наприкінці 1880-х років на Лисій горі з’явився цвинтар (існує й сьогодні).
