Хоча основне навантаження по перевезенню пасажирів в Харкові лежить на метрополітені, не можна скидати з рахунків значення численних тролейбусів, що курсують по вулицях і проспектах міста. Далі на kharkov-future.com.ua.
За однією з версій свою назву цей електричний безрейковий вид транспорту дістав від поєднання слів trolley (трамвайний вагон) і bus (автобус). А тому тролейбус поєднує в собі кращі властивості автобуса і трамвая.
Розвиток харківського тролейбуса в різні періоди
Днем народження цього виду пасажирського транспорту в Харкові вважається 1 травня 1939 року. А регулярний рух по певному маршруту почався 5 травня того ж року.
1939—1941 роки
Довжина першої тролейбусної лінії, що проходить по маршруту: Будинок Червоної Армії (Університетська гірка) – вул. Університетська – Спартаківський провулок – площа Тевелєва (майдан Конституції) – вулиця Карла Лібкнехта (вул. Сумська) – ЦПКіВ ім. Горького і назад, складала 6 км 600 м. Всього на маршруті працювало 10 машин марки ЯТБ- 4 (високопідлоговий тролейбус, зроблений на Ярославському автозаводі). Тролейбуси цієї марки їздили на цьому і інших харківських маршрутах, що з’явилися пізніше, до початку 60-х років минулого століття. До жовтня 1939 року були запущені в експлуатацію:
- односторонні лінії по площах Тевелєва (Конституції), Рози Люксембург (Павлівська), Пролетарська (Сергіївська) від пер. Спартаківського до узвозу Халтурина (Соборного);
- двостороння лінія по Купецькому мосту – пл. Карла Маркса (Благовєщенська) – вул. Карла Маркса (Благовєщенська) – вул. Червоноармійською (Конарева), що закінчується на Привокзальній площі.
Двостороння лінія дала можливість відкрити маршрут №2 Міськпарк – Південний вокзал, що і було зроблено 7 листопада 1939 року.
У жовтні 1941 року Харків був окупований німецькими військами і тролейбусний рух припинився.
1944—1950 роки
Тролейбусний рух по відремонтованих лініях був відновлений через вісім місяців після того, як Харків звільнився від загарбників. Другим днем народження харківського тролейбуса стало 7 травня 1944 року.
Вартість проїзду в тролейбусі післявоєнного Харкова складала 25 копійок по маршруту «Центр – Міськпарк» і «Вокзал – Центр», 50 копійок – «Вокзал – Міськпарк».
14 серпня 1948 року були відкриті нові тролейбусні лінії:
- односторонні – по вул. Університетській (від пл. Рози Люксембург (Павлівської) до спуску Халтурина (Соборного)), а також по провулках Плетнівському, Короленка, Вірменському;
- двостороння – по вулиці Берії (Кооперативна) – проспекту Сталіна (Героїв Харкова) –- вул. Євгенії Бош (Богдана Хмельницького) – пл. Повстання (Захисників України) до театру «Перемога» (ДК ХЕМЗ).
У цьому ж 1948 року на вулицях Харкова з’явилися тролейбуси марки МТБ-82Д.
Харківський тролейбус в другій половині минулого століття
З 1950 по нульові роки відбувалися чергові зміни в тролейбусному господарстві Харкова. З’являлися нові маршрути, на лінію стали виходити нові моделі машин.
1951—1960 роки
У 1954 році були введені квартальні квитки, що дозволяли їздити і на тролейбусі, і на трамваї. Відкрита в 1956 році тролейбусна лінія сполучала вулицю Сумську з Шатилівкою. Кінцева зупинка знаходилася на перехресті проспектів Леніна (нині проспект Науки) і «Правди» (нині Незалежності). Лінія проходила від вул. Сумської по вище названих проспектах. Дещо змінився маршрут №1. Раніше тролейбуси цього маршруту ходили від пл. Рози Люксембург (Павлівської) до Міськпарка. Тепер він був продовжений до Шатилівки.
У березні 1958 року з’явилося тролейбусне сполучення з аеропортом. Лінія була прокладена від пл. Руднєва (Героїв Небесної сотні) по вулицях Зміївській (проспект Гагаріна) і Аерофлотській. Новий маршрут №5 починався від зупинки Центр (провулок Костюринський) до зупинки Аеропорт, а №6 – від Костюринського провулка (зупинка «Центр») до Селища Герцена (район вул. Одеської). У листопаді цього ж року з’явилася нова тролейбусна лінія до ж/д станції «Основа». До «Основи» також був продовжений маршрут №6.
Літо 1959 року ознаменувалося відкриттям маршруту №7 по Московському проспекту (нині Героїв Харкова) до селища Східний. Також була здана в експлуатацію нова лінія по пр. Леніна (Науки) від вул. Мінської до 23 Серпня. Рік потому (1960) з’явився маршрут №8, що слідував від пл. Тевелєва (Конституції) до Павлова Поля.
У Харкові з’явилися тролейбуси марки ЗІУ-5, що випускалися в м. Енгельсі (Саратовська обл.). Змінилася і плата за проїзд у тролейбусі. До 1960 року вона здійснювалася по зонах. Тепер же був введений єдиний тариф – 40 копійок.
1961—1970 роки
У 1966 році почало функціонувати тролейбусне депо №2 місткістю 100 машиномісць, на маршрути №5 і 6 були випущені тролейбуси марки МТБ82-Д, введена в експлуатацію лінія на вулиці Харківських Дивізій. У 1969 р. були запущені тролейбусні лінії на Павловому Полі, Салтівці, Олексіівці. Рух тролейбусів був відкритий по вулицях Дерев’янко, Постишева, Єлізарова, бульвару Богдана Хмельницького, вулиці Стадіонній.
У 1970 р. були відкриті маршрути №2 від Парку Горького до вул. Жуковського і №12 від Павлова Поля до вулиці Рудика (Михайла Гуревича) на Померках. На харківських вулицях з’явилися тролейбуси Škoda 9Tr чеського виробництва. На маршруті №8 були задіяні перші машини Володимира Веклича, потяги із сполучених двох тролейбусів.
1971—1990 роки
У цей період тролейбусне господарство Харкова продовжувало бурхливо розвиватися. З’являлися нові лінії і маршрути, нові марки тролейбусів.
1971 – поодинокі тролейбуси почали замінювати поїздами з двох машин Škoda 9Tr.
1972 – почали експлуатувати тролейбуси марки ЗІУ-9, відкрили регулярний тролейбусний рух на Салтовці, Олексіївці, Селекційній станції, Новій Баварії.
1975 – проведена реорганізація тролейбусних маршрутів у зв’язку з відкриттям метрополітену, введено в дію депо №3 місткістю 250 машин.
1976-81 – побудовані лінії на Салтівці, вулицях Якіра (Тюринська) і Гвардійців Широнінців, проспекті 50-річчя ВЛКСМ (Ювілейний).
1980-1988 – продовжували відкриватися нові маршрути по усьому місту, частина яких з’явилася завдяки розвитку метрополітену. У 1988 році почалося будівництво депо №4, яке так і не було завершено.
1989 – почали курсувати румунські тролейбуси ДАК-217Е.
Харківські тролейбуси в незалежній Україні
У перші роки після розпаду СРСР харківське тролейбусне господарство переживало не самі кращі часи. Непросто було поповнювати парк новими машинами, якими слід було замінити старі моделі, що відслужили свій термін, оскільки були порушені зв’язки, що раніше встановилися з постачальниками.
Проте в Харкові продовжували будувати нові тролейбусні лінії, відкривати нові маршрути, придбавати нові машини. На зміну румунським «гармошкам» DAC-217E стали приходити ЗІУ-10, а потім:
- моделі 682 і 683;
- ЮМЗ-Т1;
- низькопідлогові Е301 і 183;
- тролейбуси марки «Богдан»;
- турецькі РОКАР-Е217.
Останніми роками з’явилися машини PTS, здатні рухатися без використання контактної мережі.
На кінець 2021 року в Харкові налічувалися 32 маршрути, на яких постійно працювало близько 200 одиниць транспортних засобів. Найкоротшим є маршрут №7, протяжність оборотного рейсу якого складає 4,85 км, а щонайдовшим – №3 (31,4 кілометра).
Рух тролейбусів на більшості маршрутів здійснювався з 5.30 до 23 годин. Вартість проїзду складала 6 гривен. «Відпочивають» тролейбуси в депо №2 по вулиці Ньютона, 5 і №3 – на вул. Свистунова (колишній Північній), 2б.
Цікаві факти про харківський тролейбус
У 40-х роках вартість проїзду була різною. Від Вокзалу до Міського парку вона складала 50 коп., а від Цента до Міськпарку – 25.
Перші тролейбуси були оснащені знімними сходами, на яких вважали за краще їздити так звані «висуни». У 1946 році була розгорнута боротьба з ними. Сьогодні практика пересування на тролейбусі поза салоном не поширена.
Тролейбусне депо розташовувалося на місці, де зараз знаходиться сквер «Перемога» з Дзеркальним струменем.
Єдиний випадок викрадення тролейбуса (разом з кондуктором) мав місце 12 березня 2011 року. Це сталося на кінцевій зупинці маршруту №19 у 602 мікрорайоні. Усе закінчилося тим, що тролейбус врізався в дерево, оскільки викрадач, що знаходиться в нетверезому стані, не зміг впоратися з керуванням.
