Big hookah for tobacco smoking made of metal, glass and ceramics.
Кальянний відпочинок є одним із найпопулярніших. Він допомагає розслабитися, відволіктися від усіх проблем, і насолодитися приємним смаком та ароматом тютюну.
Ми розповімо вам про магазин https://hardsmoke.shop/, який пропонує величезний вибір кальянного приладдя за найдоступнішими цінами та від найкращих виробників.
Лідер ринку
На сучасному ринку кальянної продукції є лідери, які користуються максимальним попитом у покупців. Мабуть, тютюн 420 сміливо можна зарахувати до таких.
Цей тютюн від українського виробника з’явився нещодавно, проте він уже зміг стати одним із лідерів сьогоднішнього ринку.
Його особливість полягає в помірній середній міцності, а також густому та насиченому димі.
Історія появи
Місцем появи тютюну 420 є Дніпропетровська область. Цей бренд має таку назву, тому що вона безпосередньо пов’язана з часом, який необхідний для споживання однієї порції тютюну.
Завдяки співвідношенню вартості з якістю, цей тютюн зміг зайняти лідируючу позицію на ринку та знайти чимало шанувальників.
Компанія починала з виробництва доволі міцного тютюну, який мав поліетиленову упаковку. Проте досвідчені споживачі не були в захваті від такої продукції, тому виробнику довелося зайнятися глобальним ребрендингом, який і привів до створення тютюну 420.
Наступні зміни
Цьому тютюну властива багатогранна смакова лінійка, в якій з’являються нові позиції, представлені не окремими фруктовими смаками, а складними смаковими міксами.
Зміни торкнулися та упаковки.Поліетилен був замінений стильною чорною банкою, яка сприяє тривалому зберіганню суміші та збереженню смакових якостей.
Тютюн 420 демонструє відмінну жаростійкість і димність. Виробник використовує ароматизатори американського, французького та німецького походження.
Цей бренд заслуговує на увагу споживача ще й тому, що він є новинкою. З цієї причини виробником не може випускатися продукція, якість якої могла б викликати сумніви.
Підсумовуючи все вищенаписане, слід сказати, що тютюн 420 однозначно та безсумнівно подарує вам справжнє задоволення від кальянного відпочинку, забезпечивши вас палітрою різних фруктових смакових міксів, гарною димністю і жаростійкістю.
Крім цього, цей тютюн наділений не тільки відмінною якістю, сумлінним виробником, але і цілком прийнятною ціною, що також є приємною властивістю цього продукту.
Народні назви мікрорайонів міста – це душа, особлива мова, що береже в собі історію через яку пройшло місто. Далі на kharkov-future.com.ua. Походження цих назв не завжди очевидне, та обов’язково має за собою якусь легенду.
Звідки беруться назви?
Загалом у Харкові близько 56 таких “народних” районів, у назви кожного з них своя історія. Іноді цілком зрозуміла (Аеропорт, Немишля, Сортування), а часом майже незрозуміла. Наприклад, наперекір тому, що назви Східний та Ново західний, здавалося б, говорять самі за себе, другий район зовсім не відповідає своєму географічному положенню на карті – від Східного його відокремлює лише кілька кварталів.
Разом зі збільшенням чисельності населення та розвитком економіки, Харків розширював свої кордони, тому багато мікрорайонів – це колишні села, які тісно межували з містом.
Походження назв
Така історія чекала і Олексіївку — село, що було у власності відомого харківського роду Квітків (один із них — Григорій Квітка-Основ’яненко, автор «Сватання на Гончарівці»), український прозаїк, драматург, новинар, літературний критик і культурно-громадський діяч. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист захищав художні можливості української літературної мови. Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Українскій Вістникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844).
Павлівка теж колишнє село. Назва пішла від прізвища власників тутешніх земель, купців Павлових. На початку приєднання район називався Нова Павлівка, та у вживанні слово “нова” не прижилося.
Сусідня територія, яка теж належала купцям, по приєднанню до міста називалася “Полосная пустошь”, але в народі цю місцевість називають Павловим полем.
Район Москальовка названа через поселення москвофілів, які активно почали тут заселятися в середині ХІХ століття.
Інші приєднанні населені пункти взяли свої старі назви в нове життя: Іванівка, Велика Данилівка, Сокольники. Хутір Шишкін пізніше став Шишківкою, а хутір Залютин — Залютинським районом.
Холодна гора
Немає остаточної версії походження назви, можливо, гора стала холодною через вітер і тінь від дерев, що і створюють прохолоду. «За розповідями старожилів,тут був густий ліс , і в шалену спеку можна було пройтися стежками у тіньку до Курська », — розповідає історико-довідковий довідник 1902 року «Харків. Його минуле і сьогодення».
Існує ще одна легендарна версія походження назви. Колись у районі Холодної гори жив козак на прізвисько Холод, чоловік сильний, мав міцний характер, заможний, але зловживав розбоями. Холод потрапив у полон до татарів, а його маєток розграбований, та у народній пам’яті залишилося його ім’я, яке і створило назву місцевості, де він колись мешкав.
Формування назви цієї місцевості бере початок від будівництва дзвіниці Успенського собору. Адже саме тоді почалася вирубка лісу, що розташовувався на горі. Після будівництва та активної експлуатації лісу, гора дійсно стала “лисою”. Це стало причиною постійних повеней у передгірних селах— Іванівці та Панасівці. Повені припинилися лише після проведення дренажних робіт під час прокладання залізничної колії в 1860-1870 роках.
Східний схил гори почав заселятися приблизно з 1840-х років бідняками, які не мали змоги підтримувати вигляд своїх домівок у стані, що відповідає губернському центру. А у 1870-1890 рр., заселення місцевості особливо активізувалося у зв’язку з запуском Курсько-Харківської залізниці, тут почали заселятися залізничники та робітники депо. Курсько-Харківсько-Севастопольська залізниця (скорочена назва К-Х-С) була утворена 1 листопада 1984 року та проіснувала до 1 січня 1907 року, до утворення Південних казенних залізниць шляхом об’єднання з Харківсько-Миколаївською залізницею. Також виникали майстерні та заводи (пивоварні, керамічні та ін.).
Наприкінці 1880-х років на Лисій горі з’явився цвинтар (існує й сьогодні).
Не обмежуватись короткими маршрутами, вивчати кожен куточок планети — безцінний дар прогресу, що відкриває людству нові кордони. Організатор турів Poehalisnami.ua/ua/turoperators/join-up пропонує скористатися можливістю і відправитися на відпочинок у віддалені країни, де природа і клімат відрізняються від звичних українських. Тож, куди рушаємо?
Таємничий Близький Схід, контрастні ОАЕ
Багатство Еміратів обростає легендами, які розповідають про колоритну розкіш і футуристичні дива арабської країни. Туристичний оператор організовує поїздки у кожен з 7 унікальних регіонів ОАЕ:
Абу-Дабі — столичний емірат, що зачарує гостей різноманітністю розваг, від чудових пляжів до гігантських комплексів з атракціонами на різний смак.
Дубай — мегаполіс, найбільш відвідуваний курорт країни. Тут десяток парків, шоу, незвичайних будівель, ігрових комплексів і готелів, ціна проживання в яких коливається від кількох сотень доларів за два тижні до тисяч за одну ніч в номері.
Шарджа — культурний центр ОАЕ з найкращими картинними галереями, театральними виставами й музеями. В еміраті діє «сухий закон» із забороною продажу та вживання алкоголю, а сусідні Абу-Дабі і Дубай знаходяться на відстані півгодинного переїзду.
Фуджейра — місцина, де пляжний відпочинок буде бездоганним. Готелів тут достатньо на різний смак й бюджет, вода біля узбережжя тепла і чиста, а пологий берег вкритий мілким піском.
Аджман — найменша частина країни, але не остання за привабливістю для туристів. Тут розташовані верфі, де можна спостерігати за процесом будівництва корабликів «доу», а вартість турів в Аджман невисока за рахунок дешевого проживання.
Умм-ель-Кувейн вабить любителів серфінгу та яхтингу, а для дітей відкриті великий аквапарк і акваріум. Прихильників авіаспорту зацікавить аероклуб з доступними для відвідувачів скайбордингом, польотами на параплані чи повітряній кулі.
Рас-ель-Хайма багата мангровими хащами, а на сході височіють Хаджарські гори. Чудове місце для трекінгу, скелелазіння, приємних прогулянок та відпочинку на узбережжі.
Екзотична Азія, спокусливий Тайланд
Тай настільки різнобарвний, що тут на 100% вдалим буде як сімейний, так і романтичний відпочинок, активний, на самоті чи з друзями. У столиці варто затриматися для огляду архітектурних пам‘яток. Гаряча Паттая чекає бажаючих побачити вільне нічне життя, що виходить за пуританські рамки європейського світу. Разом з дітьми комфортно відпочивати на Пхукеті чи островах провінції Крабі.
На сайті Poehalisnami.ua ми знайшли цікавинки про східну країну, які роблять її ще привабливішою. Наприклад, тут є острів, де знімали культову фінальну сцену одного з фільмів «Бондіани», і гора, на схилі якої лазером вирізали 130-метрове зображення Будди.
Романтичні Кариби, гаряча Домінікана
Пошук туру для поїздки удвох серед перших видасть путівки в Домінікану. Розташована на острові Гаїті країна омивається на півночі Атлантичним океаном, на півдні — Карибським морем. Скористайтеся шансом побувати на двох побережжях за одну відпустку. Скуштуйте ароматну каву і місцевий ром, відвідайте руїни дому Христофора Колумба, відвідайте штучно створене «село художників» Альтос де Чавон з середньовічною атмосферою.
На курортах Домінікани багато активних і спокійних розваг. «Джоїн Ап» пропонує відпочити в готелях популярних районів Пунта-Кана, Ла-Романа, Пуерто-Плата, Бока-Чіка. Під час подорожі заїдьте у столичне місто Санта-Домінго, щоб оцінити архітектурні пам‘ятки.
У 1893 році в Україні, Одесі, відбулася прем’єра перших у світі фільмів. Вони були зняті завдяки кінескопу, винайденому українцем Йосипом Тимченко. Це за 2 роки до створення братами Люм’єрами фототехнічного обладнання для зйомки короткометражних фільмів. Глядачам були продемонстровані 2 кінофільми “Вершник” та “Метальник списа”, які зняли на Одеському іподромі.
Так, Йосип Тимченко став першим, хто винайшов прилад для зйомки та демонстрації фільмів. Проте геніальний розробник залишився забутим на роки, затьмарений славою братів Люм’єр. Чому так сталось? Далі на kharkov-future.com.ua.
Життя Йосипа Тимченка на Харківщині
15 квітня 1852 року в с. Окіп Харківської області в багатодітній родині народився талановитий винахідник, інженер Йосип Тимченко. У 14 років він потрапив на навчання до інженера-механіка і оптика Харківського університету Олександра Едельберга. Працював там 7 років і отримав відмінну репутацію майстра з точної механіки. Потім Йосип Тимченко вирушив до Одеси. На початку XX ст. кілька років проводить у рідному селі, продовжуючи конструювати геніальні винаходи.
Чому харків’янин вирушив в Одесу?
Причиною переїзду до Одеси було бажання мандрувати світом. Йосип захопився ідеями відомого українського мандрівника козацького роду Миклухо-Маклая. Тому в 1873 році поїхав з вагітною 22-річною дружиною та друзями в Одесу для того, щоб далі потрапити в Океанії. Проте подорож не вдалась, організаторами були шахраї.
Грошей катастрофічно не вистачало. Йосипу вдалося влаштуватися на роботу у Товаристві Пароплавства та Торгівлі. Тут він винайшов свій перший пристрій для перевірки парових котлів.
У 1880 році Йосип Тимченко став керівником механічної майстерні Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. В будинку, де проживав разом із сім’єю за власні кошти збудував майстерню. Для реалізації своєї мрії Тимченко взяв кредит у банку на суму 15 000 карбованців. Збудував на першому поверсі майстерню, а на другому – власний кабінет, житлові приміщення для учнів та житло для своєї родини. Домігся, щоб будівля належала університету, а не позикодавцеві.
Саме у власній майстерні на вул. Преображенській, 24, Йосип Тимченко сконструював кінескоп.
Чому історія кінематографу рідко згадує про геніальний винахід Йосипа Тимченка?
Кінескоп – прилад, завдяки якому з’явилась можливість знімати об’єкти в русі. Найважливіша частина приладу – принцип дії скачкового механізму “слимак”, який удосконалив стробоскоб. Інноваційний винахід ознаменував собою появу кінематографу.
Демонстрація перших фільмів тривала кілька місяців. Про кінопоказ в газетах писали “художня виставка живих фотографій, що рухається з допомогою електричнї машини”. У 1894 році фільми Тимченка демонстрували вже у Москві. Закінчився показ висловленням подяки.
Проте в історії світового кіно він майже ніколи не згадується. А все тому, що Російська імперія не приділяла значної уваги розвитку патентного права, а особливо захисту винаходів, які були сконструйовані українцями. Поняття “патент” в Російській імперії взагалі не існувало. Виключні права засвідчувались привілеями, закріплювались права на винаходи та відкриття.
У 1895 році у “Гранд-кафе” (Франція, м. Париж) була проведена платна демонстрація фільмів, яка визнана світовою спільнотою першою в історії кіно. Презентували десять кінокартин, найвідоміша з них “Вихід робітників з фабрики Люм’єр”. Варто зазначити, що продано було лише 35 квитків.
Публіці також був представлений короткометражний німий фільм “Прибуття потяга на вокзал Ла-Сьота”. Під час зйомки цієї кінокартини брати Люм’єр спромоглися використати абсолютно всі можливості об’єктиву зі значною фокусною відстанню. Творці фільмів називали своє кіно “рухомою картинкою”.
Цікаво, що прибуток від першого показу фільмів у Франції становив всього 5 франків, до того ж потрібно було заплатити за оренду приміщення 30 франків. А вже через три місяці зріс до двох тисяч франків за один кіносеанс.
Згодом брати Люм’єри зрозуміли, що глядачам під час тривалого перегляду німих кінофільмів стає доволі нудно. Тому було вирішено запрошувати на кожен кіносеанс музикантів, саксофоністів або ж піаністів. З часом нові захоплюючі сюжети для фільмів почали знімати і в країнах Азії: Китаї, Японії, Індії.
Існує версія, що сам Йосип Тимченко після появи винаходу братів Люм’єр вважав кінескоп другорядним.
Так чи інакше, він не мав достатньо коштів для серійного виробництва кінескопів. Зрештою, кінескоп так і не був запатентований. Зараз винахід знаходиться у Москві у Політехнічному музеї.
Геніальні винаходи Йосипа Тимченка
Працюючи в Одесі, в Товаристві Пароплавства та Торгівлі, Йосип Тимченко сконструював електричний апаракт для паровозів, за допомогою якого визначали пошкодження колії та електричний сигналізатор для телеграфних проводів залізниці.
Створював прилади та інструменти для мікрохірургії, офтальмологічних операцій, а також дощограф, сейсмограф та ртутний барометр.
Механік також винайшов електричний годинник, який працював без висячого маятника та головної пружини. Він подарував прилад губернатору, який надіслали імператору в Петербург.
Йосип Тимченко був винахідником й автоматичних астрономічних, фізичних і метеорологічних приладів. Був одним з розробників моделі першої в світі телефонної станції разом з одеситом Михайлом Фрейденбергом.
А в 1890 році Тимченко працює над автоматизацією грязелікарні Андрієвського Куяльницького лиману, де була створена курортна зона. Винахідник спроектував системи підігріві, а також подачі лікувальних грязей.
На світових виставках Йосип Тимченко часто отримував золоті та срібні медалі за свої геніальні прилади.
Нелегка праця винахідника у XX ст.
Верхівка влади прийняла рішення позбавити Йосипа Тимченка можливості працювати. В 1909 році його було звільнено з посади керівника університету. Збудовану за власні кошти майстерню та дім для сім‘ї було конфісковано та переобладнано в протичумну лабораторію. Було вирішено, що винахіднику для життя та роботи вистачить і кімнати гуртожитку.
Виявившись непотрібним університету, Йосип Тимченко вирушає до рідного села Окіп, взявши із собою частину обладнання. За кілька років будує будинок, працює над новими приладами.
Однак у зв’язку з початком Першої світової війни з’явилася потреба в кваліфікованих кадрах, впровадженні нових технологій, конструювання нової зброї. Тому імперська влада вирішила повернути майстерню Тимченку та переконала винахідника працювати на благо армії. Так, механік поновлює роботу при Одеському університеті. Винаходить верстат, що дав змогу виготовляти патрони у 3 рази швидше.
Про життя Тимченка після революції відомо небагато. З приходом радянської влади розформували Одеський університет. На прохання Йосипа Тимченка про повернення власного будинку та майстерні він отримав гостру відмову. Пролетарське керівництва назвало винахідника “буржуєм”.
Понад 40 років винахідник присвятив роботі в Одеському університеті. Зрештою, останні роки життя провів у бідності.
У 2016 році на честь Йосипа Тимченка було названо вулицю в Одесі. А з нагоди 155-річчя від дня народження винахідника була написана біографічна книга.
У сучасних реаліях попит на фахівців, які володіють навичками організації процесів, вкрай високий. Головною перевагою професії є те, що такі люди мають широкий спектр вибору працевлаштування: від аналітичних компаній до IT-сфери. Навчитися цьому ремеслу, пізнати ази менеджменту та розвинути в собі цю майстерність допоможуть Project Manager курси онлайн від Lemon School Online. Куратори проекту детально розкажуть про особливості бізнес-аналізу, допоможуть розглянути теоретично і практично найпопулярніші методики ефективного ведення процесів, поділяться секретами успішної комунікації з аудиторією.
Що представляє професія
Для розуміння, хто такий проджект-менеджер, достатньо уявити організацію класичного пікніка у великій компанії. Щоб він відбулася, одна людина має замаринувати м’ясо, інша – надати дачу, де все відбудеться, третя – бути готовою на авто для відвезти до місця майбутнього відпочинку, а четверта – запастися гітарою, настільними іграми та м’ячем, щоб скрасити дозвілля.
У цьому процесі завдання проджект-менеджера:
Зібрати з усієї компанії гроші, щоб відповідальному за м’ясо було що і чим його маринувати.
Перевірити, щоб власник дачі не забув ключі, а водій авто – заправити транспорт.
Простежити, щоб відповідальний за дозвілля не забув про гітару.
Крім цього, project manager обов’язково нагадає всім учасникам, що пікнік відбудеться в зазначений час, виїзд відбудеться за конкретною адресою та простежить, щоби ніхто не проспав.
Функції фахівця
Втім, одних організаторських здібностей для успішної роботи в цій сфері може виявитися замало. Дуже важливо розуміти, як успішно розподілити обов’язки між колективом, визначити терміни та завдання, а також стежити за дедлайном, куруючи роботу кожного учасника.
Важливо!
В онлайн-курсах для проджект-менеджерів також приділятимуть увагу вмінню працювати в умовах постійного стресу та важливості тримати ситуацію під контролем, навіть коли вона розжарена до краю.
Оптимально курс підійде для тих, хто бажає навчитися контролювати роботу співробітників, хоче розбиратися в комунікації з колегами, вивчити концепцію роботи на чолі команди та отримувати стабільний прибуток, розвиваючись у напрямі колективної роботи.
Якщо ви бажаєте освоїти майстерність управління проектами, то рекомендуємо стати учасником Lemon School Online.
Натільний жіночий хрестик – важливий атрибут, що потребує відповідного відношення. Із чим його носити? Асортимент прикрас регулярно оновлюється — класичні вироби набувають переосмислення, з’являються нові рішення тощо. Нещодавно до моди увійшли ювелірні шнурки https://zolotiyvik.ua/ua/cepochki/l/material:kauchuk/. Їх все частіше використовують у ролі альтернативи звичним ланцюжкам із срібла, золота. Шнурок виступає як шийна прикраса, що свідчить про особливий характер власника, любов до нововведень і змін. Рекомендуємо відвідати сайт ювелірного магазину Золотий Вік та здивуватися тому, наскільки оригінальними бувають подібні вироби.
З яких матеріалів виготовляють ювелірні шнурки для хрестиків
Для виробництва ювелірних шнурків прийнято використовувати 4 матеріали: шкіру, каучук, шовк (нейлон) та силікон. Усі вони міцні та довговічні. Але кожен має свою унікальну перевагу:
шкіра – має приголомшливу фактуру, яка з часом стає тільки цікавіше;
каучук – виділяється еластичністю, він швидко відновлює звичну форму;
шовк – максимально приємний до шкіри і красиво блищить на світлі;
силікон має водовідштовхувальне покриття, вироби з нього можна носити в будь-яку погоду.
Якщо ви зайдете в ювелірний магазин і придивитеся до представлених моделей шнурків для жіночого хрестика, то помітите, що вони ще відрізняються застібками. Для цих елементів прийнято використовувати дорогоцінні метали: золото різних кольорів, срібло. Наявність застібки дуже впливає на зовнішній вигляд шнурка, надаючи йому особливої естетики. У деяких моделях саме ця частина виробу виконує важливу декоративну функцію. Однак нас шнурок цікавить як носій, на якому закріплений жіночий хрестик – так що перед покупкою обов’язково приміряйте підвіску і оцініть зовнішній вигляд всього комплекту в цілому. До речі, носити прикрасу можна не тільки на шиї, а й на зап’ясті, як браслет.
У який ювелірний магазин краще відправитися за шнурком для жіночого хрестика
Ювелірні шнурки сьогодні є дуже популярними в Україні. Їх купують для себе та на подарунок для коханих жінок. Кожен ювелірний магазин, який бажає бути в тренді, додає до асортименту такі оригінальні вироби. Експерти рекомендують вирушити за прикрасою до магазину з гарною репутацією та великою різноманітністю пропонованих товарів. Бажано, щоб інтернет-магазин мав представництва та офіси. Наприклад, ювелірний будинок Золотий Вік є у всіх великих містах країни. Ви можете відвідати один із магазинів мережі та приміряти прикрасу на собі. Якщо ж ви підбираєте шнурок на подарунок, то досвідчені менеджери із задоволенням запропонують допомогу.
На початку XX ст. на головній алеї саду ім. Т. Шевченка, а тоді – Університетського саду, був встановлений величний пам’ятник Василю Каразіну – українському вченому, громадському діячу та засновнику Харківського університету.
Проте вже у 1935 році це місце зайняла бронзова скульптура Тараса Шевченка. Чому так сталося? Далі на kharkov-future.com.ua.
Історія спорудження пам’ятника Василю Каразіну
Ще у 60-х роках XIX ст. в університетських колах виникло питання про необхідність спорудження пам’ятника Василю Каразіну. За ініціативою українського письменника Григорія Данилевського на честь 100-річчя Харківського університету тогочасна влада все ж погодилась на цю ідею. У 1903 році Земські збори та Рада університету затвердили проект споруди.
Близько 20-ти років збирали кошти на спорудження пам’ятника. Громада міста брала активну участь у пожертвуваннях. Регулярно публікувалися відомості Харківської губернії щодо збору пожертвувань на спорудження пам’ятника В. Н. Каразіну. Навіть найменша сума вказувалась, наприклад: прізвище, 10 копійок, загальна сума. Також кошти наділялися з місцевого бюджету Харкова та навіть редакцією журналу “Киевская старина”.
Варто зазначити, що пам’ятник Каразіну був одним із найперших пам’ятників у Харкові. Над проектом скульптури пам’ятника та п’єдесталу працювали 2 майстри. Скульптор Андреолетті та український архітектор Олексій Бекетов. Місцем для пам’ятника було обрано вхід до головної алеї Університетського саду.
Каразіна зобразили в повний ріст в момент його промови у 1802 році. Тоді вчений наголошував дворянству Харкова на важливості відкриття університету, при цьому активно жестикулюючи правою рукою.
Цікаво, що готова бронзова скульптура Каразіна тривалий час чекала свого відкриття. Влада побоювалась гучних зібрань, так як вважала, що вони можуть привести до революції та, відповідно, до зміни державного ладу.
Так, харків’яни близько 2-х років спостерігали за забитою дерев’яними дошками скульптурою, з елегантно протягнутою бронзовою рукою, встановленою на базальтовому постаменті на вул. Сумській біля входу в сад.
У музеї історії Харківського університету навіть зберігається така ілюстрація: поліцейський сидить на лаві та охороняє пам’ятник із простягнутою крізь дошки рукою, а поряд проходить студент і дивиться на все це.
Все ж у 1907 році відбулось урочисте відкриття пам’ятника.
Чому пам’ятник Каразіну відправили на переплавлення?
Після встановлення радянської влади у Харкові, відбувалася й нав’язана зміна культурних цінностей. Викорінювались сліди дворянства, всіх людей намагалися зробити рівними, прибрати національну ідентичність. Пам’ятник Каразіну аж ніяк не нагадував звичайного робітника, так як і самого Каразіна влада вважала представником дворянства. Тому спробуду вирішили прибрати і сховати. А на цьому місці – встановити пам’ятник Шевченку. Нова скульптура була зразком радянської пропаганди і відображала боротьбу трудящих з пригноблювачами.
У 1937 році був даний наказ про переплавлення пам’ятника Каразіну на ливарному заводі, але все ж передбачливим харків’янам вдалося сховати споруду. У 2004 році на честь 200-річчя Харківського університету, пам’ятник встановили біля центрального входу у вищий навчальний заклад.
Микола Барабашов – видатний харків’янин, академік, астроном, засновник Харківського планетарію, школи планетології, де досліджують Місяць та планети.
Директор Астрономічної обсерваторії, ректор і професор Харківського університету. Микола Барабашов – винахідник астрономічних приладів, техніки військового призначення та навіть “Космічного голосу” – електронного музичного інструменту, який зараз можна побачити в музеї астрономії в Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна. Далі на kharkov-future.com.ua.
Дитинство та юність астронома
Микола Барабашов народився 30 березня 1884 року в Харкові в інтелігентній сім’ї. Батько – Павло Барабашов був авторитетною людиною у місті, брав участь у російсько-турецькій війні за звільнення болгар і слов’янських народів від османської неволі. Також Павло Барабашов отримав звання професора-офтальмолога, став завідувачем клініки Гіршмана та винайшов новий спосіб лікування рогівки ока.
Мати – Валентина захоплювалась музикою, закінчила консерваторію по класу рояля, передавла свою любов до музики Миколі, який вміло навчився грати на скрипці та фортепіано.
Цікаво, що родинне прізвище “Барабашов” до 20-х років XX ст. було іншим. Революція в Росії призвела до зміни правопису, внаслідок масової русифікації літера ѣ у прізвищі, яка на теренах сучасної України читалась як “і”, а в Росії як “є” , була змінена на “о”. Тобто українською мовою прізвище раніше звучало як “Барабашів”.
У дитинстві Миколі подарували підзорну трубу, з якої він уперше зумів так близько побачити Місяць, Венеру. У 15 років хлопець пише першу астрономічну статтю про сонячні плями та планети Марс і Венеру, яку публікують навіть у французькому журналі “Астрономія”.
Микола багато читав, його вражали книги відомого астронома Каміля Фламмаріона. У підлітковому віці Микола, відвідавши з батьком приватну обсерваторію Фламмаріона у місті Жювізі (Франція), знайомиться із засновником наукової установи. Каміль дарує книгу з особистим надписом «Моєму новому колезі М. Барабашову від співгромадянина неба К. Фламмаріон».
Студентські роки: важка хвороба; наукові досягнення
У 1912 році Микола Барабашов вступає до Тартутського університету (Естонія) на фізико-математичний факультет. Вибір університету обумовлений тим, що саме там була добре обладнана обсерваторія. Проте Микола провчився в Естонії менш ніж два роки, навчання перервала хвороба – туберкульоз легенів. Після довготривалого лікування в Італії хлопець продовжив навчання вже в Харківському університеті.
Микола залишається на кафедрі астрономії для того, щоб отримати вчене звання. У важкі роки більшовицько-української війни було складно заробляти на життя, стипендію астроному не платили. Тому Микола почав працювати вчителем у школі. Також йому вдалося влаштуватися на роботу в обсерваторію, однак спочатку – завідувачем господарства. У 1922 році стає астрономом-спостерігачем обсерваторії , а в 1930 році – її директором. У 1927 році Микола Барабашов отримав звання професора навіть без захисту дисертації, оскільки астрономом було написано велику кількість наукових робіт.
Створення приладу стратегічного значення. Робота в роки німецько-радянської війни
У 1941 році Микола Барабашов навчав льотчиків і зенітників відрізняти літаки в небі від зірок. Сконструював прилад “Приціл” для точного ураження ворожих цілей.
Під час німецької окупації Харкова Київський та Харківський університет об’єднали та евакуювали до Казахстану в місто Кзил-Орда. Так, Миколі Барабашову запропонували роботу завідувачем кафедри астрономії та теоретичної механіки в Об’єднаному українському державному університеті.
Після звільнення Харкова астроном повертається до рідного міста і стає ректором Харківського університету. Часто працює по 16 годин на добу, направляючи свої зусилля не тільки на лекції, навчання майбутніх астрономів, а й в першу чергу – на відбудову навчального закладу.
Наукові відкриття та винаходи
У 1918 році Микола Барабашов під керівництвом видатного астронома Фесенкова писав дипломну роботу на тему відбивної здатності поверхні Землі як планети. В процесі написання вчений визначив кількість світла, яке відбиває Місяць – попелястого світла Місяця, та відповідно – відбиває Земля.
Він науково підтвердив властивість місячних “морів” світити найяскравіше в період, коли місяць повний. Барабашов пояснив, що така здатність морів обумовлена шорсткістю поверхні, яка складається з вулканічних порід, переважно базальтових. Цікаво, що моря займають 17% поверхні Місяця, а через невелику товщину – менш ніж 1% об’єму місячної кори. Ці та інші дані щодо будови та властивостей Місяця стали важливим внесоком у науку, які згодом не раз підтверджували випробуваннями.
Так, одним із основних предметів досліджень протягом життя для Барабашова було вивчення властивостей Місяця та планет. Вчений був співавтором праці “Атлас зворотного боку Місяця”, першого опису зворотного боку супутника Землі, складеного на основі фотографій з борту міжпланетної станції “Луна 3”. Всього астроном написав більше як 500 наукових праць.
У 1920-1926 рр. за допомогою рефлектора – оптичного телескопа, який винайшов в студентські роки, склав карту поверхні Марса, визначивши оптичні властивості планети. Пізніше, в 1931 році, передав прилад у використання Харківській обсерваторії.
Микола Барабашов винайшов перший на території радянського союзу прилад для візуального спостереження Сонця – спектрогеліоскоп. Винахід став ключовим у використанні Службою Сонця в СРСР для спостереження сонячної активності.
З 1930-х років у своїх дослідженнях Місяця , Марса, Венери, Юпітера вчений використовував метод фотографічної фотометрії (кількісної оцінки випромінювань за допомогою фотографічних матеріалів).
З 1948 року Микола Барабашов – член Академії наук України, згодом на його честь запровадили премію НАН України.
На честь Миколи Барабашова назвали кратер на Марсі та планету 2883 Барабашов. Станція харківського метрополітену носить назву вченого, а також усім відомий ринок Барабашова.
1928 року відбулося урочисте відкриття Харківського Держпрому, або ж Будинку державної промисловості, спорудженого у стилі конструктивізм.
Висота гігантської на той час споруди разом з телевежею складає 108 метрів, загальна площа – 50 кв м. Облаштовано 9 під’їздів та кілька повітряних переходів.
Письменники у своїх працях називали Держпром: “дім-гора”, “ковчег”, “людський мурашник”. Далі на kharkov-future.com.ua.
Чому радянська влада прийняла рішення збудувати величний хмарочос?
Річ у тім, що Харків був замалим для зайняття почесного місця – столиці України. Катастрофічно не вистачало простору для керівництва УРСР. Хоч і значну частину будинків у місті держава вже експропріювала.
Водночас радянська влада прагнула продемонструвати світові досягнення технічної думки. Тому ухвалений проєкт будівлі відрізнявся від інших об’єктів новаторським стилем – конструктивізмом. Ідеологію та світогляд радянської влади повинна була відобразити архітектура центрального апарату управління республіки.
Назва споруди “Будинок державної промисловості” повинна була наголошувати на індустріальності країни.
Ухвалення проєкту споруди
У 1925 році проводився всесоюзний конкурс, всього було подано 19 проєктів. Головними особами, які приймали рішення у конкурсі був О. Молокін – професора Харківського технологічного інситуту та інженер Я. Кенський. В результаті був ухвалений проєкт під назвою “Непроханий гість” архітекторів Марком Фельгерем – українцем, Самуїлом Кравцем – білорусом і Сергієм Серафімовим – турком.
Початок будівництва хмарочоса
Хмарочос був збудований за надзвичайно короткий строк, з 1925 р. по 1928 р. Цікаво, що у 1926 році радянська влада відправила закордон головного інженера Павла Роттера, німця за походженням, з метою перейняття прогресивного іноземного способу будівництва.
У доповіді на зборах, що стосувалися спорудження Держпрому вказувалось, що коштів для будівництва катастрофічно не вистачало. Постійних робітників було близько 1 500 осіб, додатково залучались заробітчани, 75 відсотків.
У процесі будівництва робочі використовували в основному примітивні інструменти – лопати, возики, молотки, ломи. А транспортним засобом для перевезення матеріалів та землі служили коні. В архівних матеріалах зазначено: 5 000 жителів Харківської області брали участь у будівництві, а в деякі місяці – 15 000. Учні училищ та працівники профільних підприємств залучалися до різних робіт. Часом люди працювали у 3 зміни. Кажуть, що котловани рили вручну, лопатами.
Для спорудження будівлі використали близько 4 000 вагонів граніту, понад 1 000 вагонів цементу та 40 000 кв. м. скла.
Цифри говорять про масштаби будівництва. Красиву статистику совєти любили, часто не зазначаючи деталей та якою ціною все це було досягнуто.
Інтер’єр кабінетів чи то секреторак, друкарок чи то директорів був ідентичним. Згодом все ж почали роботу над внутрішнім оздобленням.
Українські хіміки працювали над створенням нової стійкої штукатурки, до її складу входила слюда. Технологія нанесення була складною, але було вирішено обробити нею зовнішні стіни будинку. Завдяки такій поверхні у сонячний день стіни споруди випромінюють сяєво.
Завдяки впровадженим технологіям будівництва в роки Другої світової війни німецьким військам не вдалося підірвати Держпром. Було вибито все скло, ліфти, зруйновані системи опалювання, вентиляції та інженерне устаткування. Згоріла невелика частина дверей, віконних рам та підлоги. Але монолітні конструкції із залізобетону надавши будівлі неабиякої міцності, змогли витримати ударні хвилі.
Фантастичні плани
Під час будівництва Держпрому виходила газета, в якій писали про майбутнє призначання кабінетів будівлі. Написане, м’яко кажучи, дивувало. До прикладу, ніби-то планувалось відкриття кухні-фабрики, де ліфтами спеціального призначення здійснювалася б доставка їжі.
Перукарня та театральна каса повинна були бути відкритими для послуг управлінців. А у веломотокіоску можна було би купити транспортний засіб навіть на виплат.
Хотіли відкрити слюсарний та електрично-механічний центри, поштову контору, майстрерню з реставрації та ремонту годинників. А також планували розмістити у споруді центр експедиції, у якому будуть займатися доставкою газет, пункт екстренної медичної допомоги та збудувати власну телефонну станцію.
У газеті писали також про наміри створити зону для відпочинку та оздоровлення працівників Держпрому. На дахах корпусів планували збудувати тенісні корти, волейбольні майданчики та навіть солярій. Наголошувалось, що 13-тий поверх будівлі має повітря, схоже за своїми характеристиками до гірського повітря. Тому хворим на туберкульоз ніби-то корисно для здоров’я бувати на даху Держпрому.
В роки німецької окупації у будинку жили мавпи, що втекли з міського зоопарку. А на першому поверсі знаходилася конюшня.
У ХХ ст. в Держпромі працювали народні комісаріати, головні управління міністерств та департаменти.
Досі в Держпромі є ліфтери та дротяні телефони. До того ж від початку введення в експлуатацію з 1928 року без заміни працюють 7 з 12 ліфтів.
Фатальна доля Миколи Скрипника у стінах Держпрому
Микола Скрипник – голова першого українського радянського уряду, народного комісаріату освіти та борець за національне відродження України. Разом із тим він був затятим комуністом, ніс у маси ідею пролетарської революції та класової рівності.
Скрипник ніби поєднував непоєднуване. Комуніст, який багато сил направив на українізацію, поширення та звеличування української мови. Він намагався позбавити використання русизмів в українській мові у пресі та школах. Впровадив українську мову в державних структурах. Сприяв видавництву газет українською мовою.
Радянська влада гостро розкритикувала за такі дії Миколу Скрипника. Його звільнили з посади голови народного комісаріату освіти та поставили вимогу щодо розкаяння у письмовому вигляді. Тоді ж Микола Скрипник не витримав. Очевидно, не зміг піти проти власних принципів. Існують відомості, що він ішов до свого кабінету, взяв у руки пістолет і закінчив життя самогубством. Згодом Миколу Скрипника реабілітували з мотивом «зробив деякі помилки».
У роки незалежності будівлю Держпрому майже не реконструювали, щоправда, замінили всі вікна. До 30-річчя незалежності відновили та вдосконали оглядовий майданчик. Однак велика частина приміщень залишається закинутою.
Як парадоксально, що ініціатором створення Держпрому була радянська влада, тут працювали керівники радянських установ, які поширювали свою ідеологію та пропаганду. А в 2022 році російськими загарбниками відбувається жорстоке знищення цієї пам’ятки архітектури.
У багатьох країнах цифрові монети стали повноцінними платіжними засобами та вигідною фінансовою інвестицією. Українські трейдери також беруть активну участь у придбанні крипти. У 2022 році з’являється все більше способів, як купити криптовалюту швидко, вигідно та безпечно. Сьогодні доступна велика кількість сервісів та програм для придбання та обміну електронних грошей. Щоб визначити, де вигідно купити коіни, краще заздалегідь вивчити всі можливі варіанти та вибрати оптимальне для вас рішення за курсом, комісіями та рівнем безпеки.
Де купити криптовалюту: біржі
Перший крок перед початком усіх операцій – вибір майданчика. Хороша платформа з позитивною репутацією має низку відмінностей від інших ресурсів та обмінників:
Надійність. Сучасні криптобіржі забезпечують захист шляхом двофакторної аутентифікації, створення та підключення списку реквізитів. Крім того, це реалізовано за допомогою ранжування за спеціальними фільтрами.
При грамотному підході до вибору майданчика ви отримаєте високу швидкість транзакцій.
Велика різноманітність монет та валютних пар, доступ до споту та маржинальної торгівлі. Крім того, купити криптовалюту можна за ціною, що відповідає ринку без коридору коливань, а також із мінімальною комісією – близько 0,1%. Аналізувати коіни можна за рахунок цінових графіків та технічних індикаторів. Як результат – ви зможете передбачати рух у режимі реального часу.
Для спрощення можна використовувати торгових ботів. Не забувайте також про ліміти та стоп-ордери, які знижують ризики та дозволяють заробити на волатильності коіна.
Потрібна криптовалюта: як купити на біржі
Насамперед створюємо ордер. Користувачам потрібно буде вказати:
Тип ордера – купівля чи продаж.
Торгову пару.
Об’єм монет для операції.
Ціну на крипту.
Доступно три типи ордерів:
Маркет-ордер, за допомогою якого ви моментально купите або продасте криптовалюту за ціною, що є на ринку.
Лімітний. Операція з продажу чи купівлі виконується за встановленою вартістю. Ордер закривається автоматично, як тільки ринкова ціна співпаде із заданою.
Стоп-ліміт. Користувач вказує мінімальну бажану суму прибутку та максимальну суму збитків. Тобто, буде два індикатори – стоп-ціна та ліміт-ціна.
Створити ордер можна на сайті криптобіржі або у її мобільному додатку. Майданчик також може працювати у форматі обмінника та закривати угоди за поточним курсом моментально.
