Субота, 18 Травня, 2024

Колеса часу: історія кінного трамваю

Кінний трамвай був ранньою формою громадського залізничного транспорту. Вагони з запряженими кіньми на коліях були інновацією, тому що низький опір металевих коліс на залізних рейках дозволяв тваринам тягнути більший вантаж і давав більш плавний рух. Тваринна енергія вважалася безпечнішою, ніж парова, оскільки котли часто вибухали. Кінний трамвай поєднував низьку вартість, гнучкість, безпеку і здатність працювати в будь-які погодні умови. Вулиці могли бути погано вимощеними, або взагалі не були вимощені, через що колеса повозки тонули в багнюці під час дощу чи снігу. Тому жолобкові рейки стали певним прогресом для пересування. Далі на kharkov-future.

Запровадження кінних трамваїв в Україні 

Першим українським містом де розпочав роботу кінний трамвай, став Львів. Перша пробна поїздка відбулася 25 листопада 1879 року, а для пасажирського перевезення він був введений вже 1 липня 1880 року. Одеса стала наступним містом. Це сталось 20 липня 1880 року. Третім – став Харків, де 12 вересня 1882 року запрацював кінний трамвай. 

Харків, у кінці ХІХ століття, вже був великим промисловим центром з населенням понад 130 тисяч. Місто потребувало нового і зручного виду транспорту. Угода про введення в експлуатацію кінного трамваю була укладена між Харківською міською думою та бельгійськими підприємцями П’єром Бонно та Едвардом Отле 31 травня 1882 року. Едварда Отле називали “королем трамваїв”, оскільки він володів кількома трамвайними кампаніями та був засновником “Союзу Трамваїв”.

Недоліком угоди вважали довготривалість, оскільки вона становила 42 роки. Однак після завершення терміну, все майно мало перейти у власність міста. Впродовж цього часу, бельгійці мали збудувати кілька ліній протяжністю понад 17 км та залізний міст через річку Лопань, замість дерев’яного.  

Кінний трамвай в Харкові

Перші кінні трамваї мали вигляд невеликої покритої платформи на колесах. Тонка покрівля захищала від вітру та сонця. В холодні місяці року конструкцію утеплювали. Згодом, для зручності пасажирів, були встановлені підніжки, щоб заходити до вагона. У невеликих вагонах можна було розмістити приблизно 20 осіб.

Кінні трамваї зазвичай рухалися зі швидкістю 6 км на годину. Щоб гарантувати безпеку громадян, встановлювалося обмеження швидкості – не більше 10 км на годину.

Однією з ключових труднощів, що виникали із застосування кінного трамваю, була обмежена продуктивність тварини, які могли працювати лише 4-5 годин на день. Крім того, вони вимагали утримання, догляду та надання медичної допомоги. Загалом, для кожного візка необхідно було до десяти коней. Крім того, виникала потреба регулярно вивозити велику кількість гною, як з ліній, так і зі стайні. 

На початку XX століття, кінне “трамвайне депо” налічувало 650 коней і близько 100 вагонів. Серед них 60 були відкритими, їх ще називали літніми, та 38 закритими. Обслужний персонал складався з кучерів, кондукторів, контролерів, прибиральників доріг і загалом налічував близько 300 осіб. 

Згідно з “Обов’язковим указом про утримання кінної залізниці в м. Харкові”, трамваї повинні були зупинятися на вимогу пасажирів на будь-якій ділянці дороги. Однак пізніше, міське управління визначило конкретні місця для зупинок. Згодом на деяких зупинках встановили покриті павільйони з годинниками та розкладом руху.

Особливості проїзду в кінному трамваї Харкова

Кінний трамвай щоденно працювала в середньому 14-15 годин, з 7 годин ранку до 11 годин вечора влітку і до 10 годин вечора взимку. Обмежень на проїзд майже не було, але у вагон могли не допускати нетверезих осіб, арештантів, людей у брудному одязі, або з неприємним душком. Такими могли бути фарбувальники, кожум’яки, маляри, сажотруси та ін. 

Вартість проїзду в одну сторону становила 5 копійок, а при пересадці на іншу лінію – 7 копійок. Пізніше управління кінного трамваю відмовилося від додаткової плати за пересадку. 

Студенти мали певні пільги на проїзд: спеціальні студентські абонементи, розраховані на 100 поїздок, які коштували 3 рублі 50 копійок. Крім того, існувала практика безплатних квитків, зокрема для працівників деяких держустанов. Однак їхня кількість була незначною. Наприклад у 1905 році, було видано лише 14 таких проїзних.

Кінні трамваї користувались великою популярністю вже з перших днів. За два роки свого існування вони перевезли понад 2 млн пасажирів, які в сумі внесли 108,5 тисяч рублів за проїзд.

Маршрути харківського кінного трамваю

Лінії кінного трамваю охоплювали значну площу Харкова. Впродовж 1882-1886 років одноколійний маршрут проходив через: вулицю Олександрівську (Євгена Котляра), Катеринославську (Полтавський Шлях), міст через річку Лопань, Миколаївську площу (перетин проспекту Героїв Харкова та площі Конституції), Скобелівську площу (Героїв Небесної Сотні), Кінну вулицю (Богдана Хмельницького), Ветеринарну (Свободи), Торгівельну площу (Павлівський майдан), Заїковську (Гольдбергівська), та ін. 

У 1885 році побудовано перше депо кінного трамваю поблизу Кінної площі. Це були звичайні хліви, які використовували для зберігання вагонів, конюшень та складів для корму. В них ремонтували вагони, підковували коней та лагодили упряжки.

Таким чином, виокремились кілька умовних маршрутів. Маршрут № 1: “Вокзал – Центр – Кінна площа”. Маршрут № 1а: “Вокзал – Центр – Кінний ринок”. Маршрут № 2: “Москалівка – Центр – Основ’янський міст”. Маршрут № 3: “Заїківка – Центр – Ветеринарна вулиця”.

Технології перемагають

У кінці XIX століття в Харкові, кінний трамвай вже не задовольняв потреби міського транспорту. Вагони були занадто переповненими, а пасажири часто розташовувалися на підніжках. Це стало настільки розповсюдженню проблемою, що в 1899 році міська влада випустила розпорядження, яке обмежувало кількість пасажирів у вагоні, а їздити на підніжках взагалі заборонялося. Проте, воно мало що змінило, його просто ігнорували. 

Коні не витримували такого тягаря і швидко хворіли та вмирали. Представники Товариства захисту тварин та Міської ветеринарної клініки регулярно проводили обстеження коней Харківської кінної залізниці. За результатами 1905 року, 10% коней були визнані хворими та непридатними для роботи, а 9% були слабкими та потребували довгого відпочинку.

У 1906 році, на зміну кінному трамваю прийшов електричний. Він був муніципальним та курсував переважно на околицях міста. Дарма, що маршрути кінного та електричного трамваїв практично не перетиналися, конфліктів уникнути не вдалося. Бельгійська акціонерна компанія почала зазнавати втрат. Відносини ставали все більш напруженими. У 1909 році, під час будівництва електричної трамвайної лінії, власники кінного трамваю найняли робітників, щоб завадити роботі. Завершити роботу на перетині трамвайних шляхів кінного та електричного, вдалося лише за підтримки поліції.

Загалом кінний трамвай працював у Харкові майже 40 років, до 1919 року. Натомість електричні трамваї залишаються з нами й донині.

До 125-ліття запровадження кінного трамваю, була написана книга “Історія харківського кінного трамваю”. Вона охоплює архівні документи, фотографії та газетні публікації присвячені харківським трамваям. 

Електричні трамваї залишаються символом міської мобільності, що забезпечує зручний та надійний спосіб пересування. Чимало європейських столиць пишається цим видом транспорту. Жителі Харкова подекуди полюбляють мальовничі трамвайні маршрути, а на вулиці Університетській був навіть встановлений стінопис, який присвячений трамваю. 

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.