Всесвітня мережа або Інтернет ― по суті, друга реальність, в якій ми існуємо. Те, що починалось як засіб для передачі даних на випадок війни, з роками перетворилось на новий, технологічний, осередок життя. В Інтернеті люди звикли отримувати знання і спілкуватися, купляти товари, шукати пару, працювати, самостверджуватися і творити. Немає жодної сфери буття суспільства, яка б не була пов’язана з мережею. Більше розповість Харків Майбутнього.
Україна вступила до нової інформаційної ери практично з моменту своєї появи у якості незалежної держави. Харків, як величний мегаполіс і також освітній центр, отримав доступ до Інтернету в числі перших міст.
Приєднання України до Всесвітньої мережі відбулось завдяки зусиллям п’ятьох киян, повідомляється на сайті Tokar.ua. Держава почала робити перші кроки в освоєнні інтернет-простору ще в складі СРСР, але впевнено творила власну історію. Від початку розвиток українського сегменту Інтернету йшов досить вільно. Зовсім іншою була ситуація в Росії, де мережа опинилась під контролем ФСБ.
Як Харків отримав доступ до мережі
Сама ідея з’єднання різних комп’ютерів в єдине “павутиння” виникла у людства ще в 60-х роках XX століття. Передусім це було потрібно на випадок Третьої світової війни, загроза якої постійно існувала внаслідок суперництва держав. Глобальна мережа мала би допомогти отримувати швидко інформацію для військових потреб, а до побутового використання її було ще далеко.
Пальму першості в цьому процесі здобули США, але і Радянський Союз намагався йти в ногу з прогресом. Тож в 80-х роках заговорили про необхідність створення єдиної системи ЕОМ. Співробітники Київського інституту кібернетики вважали доцільним відкрити 50 комп’ютерних центрів та з’єднати їх один з одним.
Амбітні мрії фахівців не вдалось реалізувати, бо радянська держава потерпала від внутрішньої кризи. Однак вже у 1990 році з’явились перші вузли доступу до Всесвітнього павутиння. СРСР не надто активно займався розвитком власного сегменту Інтернету, бракувало коштів, та й політична нестабільність не сприяла цьому. Єдиним доменом колишнього Радянського Союзу був *.su, котрий потім закріпився за РФ.
В 1990 році першим з території України до мережі приєднався Юрій Янковський, працівник Міжгалузевого наукового центру технології програмування “Технософт” у Києві.
Весною 1991 року компанія “Технософт” офіційно отримала статус інтернет-провайдера на території України. Янковський і четверо його колег починають роботу із забезпечення республіки новою технологією. Спочатку до мережі підключили Київ, а згодом і Харків. Таким чином, історія розвитку Інтернету в Харкові бере свій відлік у 1991 році.
Яким був Інтернет на світанку своєї появи
Спочатку швидкість передачі даних була геть малою, всього лише 2,5 кбіт/сек. Для порівняння: в 2017 році середня швидкість зв’язку становила 50 мбіт/сек. В 1992 році Україна нарешті отримала власний домен *.ua.
На той момент використання Інтернету харків’янами обмежувалось читанням новин, спілкуванням в чатах та листуванням через електронну пошту. Перші українські сайти запрацювали у 1996-1997 роках. Офіційне відкриття першої вітчизняної пошукової системи МЕТА відбулося в Харкові 12 листопада 1998 року.
До появи технології Wi-Fi в Харкові використовували зв’язок “dial-up”. Для цього брали модем, який монтувався до комп’ютера, а також купляли спеціальний ваучер з унікальними логіном і паролем. У якості каналу зв’язку слугувала телефонна лінія, а про налагодження контакту модем сповіщав специфічним звуком.
В 2007 році компанія “МТС-Україна” запровадила в Харкові експлуатацію мережі бездротового інтернет-зв’язку. Це стало можливим завдяки технології “СDMA-450 REV А”. Швидкість передачі даних становила 1,8 Мбіт/с.
Супутниковий інтернет-зв’язок у Харкові
Весною 2022 року в Харкові був налагоджений високошвидкісний інтернет-зв’язок за допомогою супутникової системи “Starlink”. Можливість користуватися технологією надала компанія “SpaceX”. Інтернет-з’єднання вийшло на якісно новий рівень: відтепер можна було приєднатись до мережі будь-де, навіть за відсутності електроенергії. Послуга отримала велику популярність і у роботі військових, і також серед цивільних, які активно використовують старлінки у себе вдома.
