На розі центральної вулиці Харкова – Сумської – й невеликої вулиці Скрипника можна побачити старенький двоповерховий будиночок, який оточений більш розкішними й високими спорудами. Але він має виразний старосвітський шарм і багату історію, розповідає “kharkov-future.com.ua“.
Будинок Фрідріха Альбрехта
Спочатку на цьому місці був дерев’яний будинок, й хто ним володів, невідомо. Та в середині ХІХ ст. тут звів двоповерховий (а точніше 2,5 поверховий) будинок Фрідріх Карлович Альбрехт, професор медичного факультету Харківського університету, уродженець Царства Польського. Поруч із ним був збудований флігель та деякі службові споруди. Будинок зберігся саме таким, яким він був у середині позаминулого століття. Про це свідчить фото 1864 р., зроблене піонером харківської фотографії Василем Досекіним. Вигляд Сумської вулиці майже повністю змінився з тих часів. І оте “майже” ми кажемо саме завдяки зведеному Альбрехтом будинку на розі Сумської вулиці й Сердюківського провулку (саме так тоді називалася нинішня вулиця Скрипника). Він єдиний зберігся з усіх споруд з тієї світлини.
Юність композитора
На початку 1880-х вдова п. Альбрехта продала дім дворянину Едуарду Людвиговичу Борткевичу, походженням з Вітебської губернії. Він був заможним підприємцем, власником кількох заводів і фабрик, на яких гнали горілку й виготовляли вироби зі скла. Одна фабрика була на Конторській вулиці в центрі Харкова, інші розташовувалися в с. Артемівка Харківського повіту. Дружина нового власника, Софія Борткевич, займалася благодійністю, окрім того була творчою людиною, досконало грала на фортепіано, тож заснувала й очолила Товариство піклування про нужденних учнів Харківського музичного училища. В цій сім’ї й в тому самому будинку на Сумській, 28 народився Сергій Борткевич, майбутній композитор. Першим його музичним педагогом була обдарована й натхнення мати, Софія Казимирівна. Бабуся Сергія, до речі, писала фортепіанні п’єси, тож композиторство в тій родині було спадковим. Сергій опановував шкільну науку неподалік, у гімназії на вулиці Гоголя, а музиці навчався в музичному училищі. Його вчителями були Ілля Слатін, відомий піаніст і диригент, та Альберт Бенш, піаніст, композитор; така ґрунтовна підготовка стала стартом його музичної кар’єри. Батько, як людина з практичним складом розуму, наполягав, аби його син отримав професію, що згодом могла б його прогодувати, тож Сергій поступив на юридичний факультет Петербурзького університету, а паралельно – й до тамтешньої консерваторії. Але з правничими студіями не склалося: університет був тимчасово закритий з політичної причини, через студентські хвилювання й виступи. Тож Борткевич подався за межі імперії, де продовжив музичні студії в консерваторії Лейпцигу в піаніста Альфреда Райзенауера, учня знаменитого Ференца Ліста. З цим вчителем його ріднило ще й те, що як і Борткевич, Райзенауер у молоді роки студіював право, але віддав перевагу музичному мистецтву.
На зламі часів
Борткевич повернувся до рідного міста з тріумфом 1904 р. Його концерт відбувався в найпрестижнішому залі міста – будинку дворянських зборів, і мав приголомшливий успіх. Тоді ж у Харкові він створив сім’ю – взяв шлюб зі своєю подругою зі шкільних часів Єлізаветою Гераклітовою. Далі молоде подружжя подалося до Німеччини, де на музиканта чекала викладацька робота.
Музикант у подальших роках ще кілька разів приїздив до рідного міста й давав концерти, які незмінно мали гучний успіх. Але з початком Першої світової війни як піддані Російської імперії Борткевичі мали повернутися з Німеччини – їх депортували з країни, з якою та імперія воювала, й вони осіли в рідному будинку на шість років. Музикант виступав з концертами, писав музику, й давав уроки фортепіано в організованих ним у власному будинку музичних класах. Коли вибухнула революція, а Харків став більшовицьким, Сергія Борткевича з його матір’ю було заарештували, але за них було кому заступитися перед новою владою: Сергій Едуардович у рідному місті давав безкоштовні заняття бідним учням у народній консерваторії, й ця благодійність тепер врятувала йому життя. Та родинні підприємства й будинок були націоналізовані. Тож Борткевичі в 1920 р. назавжди покидають рідне місто й живуть спочатку в Стамбулі, а далі у Відні.
Сергій Едуардович Борткевич закінчив свій земний шлях 25 жовтня 1952 р. Він є автором більш як семи десятків музичних творів у різних жанрах, його музику знають і виконують у всьому світі. А пам’ять про видатного земляка у рідному місті береже родинний дім.
Інша музика на тому ж місці
За радянських часів будинок мав зовсім іншу славу, втім так само пов’язану з музикою: у пізній радянський час у напівпідвальний кав’ярні “Булка” збиралася музична тусівка, тут варили на піску смачну каву в турках, відвідувачі спілкувалися на музичні теми, поруч на вулиці грали на гітарі, пили вино. Вище Сумською був “Кулемет”, а далі “Протяг” (“Сквозняк”). Любителі задушевних розмов, міцних напоїв і співів під гітару переміщатися між цими локаціями. “Булка” була культовим місцем для прихильників певних субкультур. Мабуть і в архітектурних споруд є своя карма. Але часи змінилися, тут давно вже нема ані кав’ярні, ані любителів музики, як і взагалі немає якихось ознак життя. Відтак постає питання: чи надовго збережеться будинок?
Тривожне майбутнє
Влітку цього року харківська громадськість була заскочена сумною новиною: будинок Борткевичів хочуть знести, й на його місці збудувати торгово-офісний центр. Активісти забили на сполох. Звернення до місцевої влади дало свої результати. Департамент культури й туризму Харківської обласної державної адміністрації підготував документи, які дозволять визнати будівлю пам’яткою історії місцевого значення. Та розслаблятися рано, й ситуація потребує невсипного контролю з боку небайдужих харків’ян.
Переплетення доль, відблиск епох, подих минулого – все це можна знайти в історії невеликого будинку на розі вулиці Сумської і вулиці Скрипника. Маємо сподівання, що цей будинок буде збережено.
