Майже всі ми любимо гуляти затишними вулицями, парками і скверами нашого міста, проте місця, які так до вподоби харків’янам, не завжди мали теперішній вигляд. У цій статті ми разом зануримося у минуле і подивимось, яким був Харків 50-70 чи сто років тому, розповімо, що стало причиною змін, які історії блукають навколо цих місць, пише kharkov-future.com.ua. Тож, почнемо.
Південний Вокзал
Перша будівля вокзалу на тоді ще заболоченій території була зведена за проектом архітектора А. Тона в 1869 році, в час коли і відкрили Південну залізницю. Спочатку його пропускної здатності цілком вистачало, але кількість потягів і пасажирів, що проходять через вокзал щорічно зростала. Тому незабаром було вирішено його розширити – реконструювали Південний вокзал 5 років: з 1896-го по 1901 рік.
Оновлений головний залізничний вокзал Харкова, спроектований архітекторами І. Загоскіним і Ю. Цауне, став одним з найбільших в тодішній Російській імперії. Він налічував 7 критих платформ, на які прибували транзитні поїзди. Також було підведено чотири додаткові гілки для обслуговування поїздів місцевого сполучення. Над центральною частиною будівлі, в якій розміщувалася велика зала, височів розкішний купол. У такому вигляді цей архітектурний комплекс проіснував сорок років. Але в роки Другої світової війни він був зруйнований ледь не до фундаменту. До теперішнього часу від старого Південного вокзалу збереглося лише його південне крило. Також збереглися ледь не усі будівлі привокзальної площі, що були збудовані до війни, серед яких Головне управління Південної залізниці, житлові будинки, що зводилися для працівників сталевих магістралей та колишній Головпоштамт. Сучасний же вокзал це одна з найбільш впізнаваних будівель міста, до нього завжди приємно повертатися і від’їжджати у нову подорож.
Пам’ятник Шевченку
Мало хто знає, але раніше, на місці де зараз стоїть пам’ятник Шевченку, красувався монумент на честь Василя Назаровича Каразіна, засновника Харківського університету. Його спорудили там у 1904 році, на честь столітнього ювілею відкриття ХНУ (а в ті часи ще Імператорського університету). Але радянська влада вирішила, що постать Каразіна дещо суперечить комуністичній ідеології і на його місці має бути хтось «антиімперський». Таким вважали Тараса Шевченка і вже у 1935 році за проектом архітектора Манізера встановили пам’ятник відомому українському художнику і поету.
Після цього бронзова фігура Каразіна у повний зріст неодноразово переїжджала, деякий час її вважали навіть втраченою назавжди, аж поки не знайшли покинутою серед купи непотребу і накритою брезентом на одному з великих заводів Харкова. 2004 року він нарешті «отримав спокій» і зараз прикрашає головний вхід до головного корпусу Харківського національного університету.
Собор Святого Миколая
Собор Святого Миколая, церква побудована в 1896. Стояв навпроти навпроти кондитерського магазину «Ведмедик» на протилежному боці площі Конституції, яка мала похідну від собору назву. Будівлю було підірвано і знесено 1930-го року. Офіційною причиною для знесення собору стало прокладання трамвайних рейок, які йдуть через теперішній Московський проспект. Не дивуйтеся надто короткому опису, ми ще повернемося до цього пункту далі.
Дзеркальний струмінь
Спочатку на місці, де було зведено дзеркальний струмінь розташовувалося міське кладовище, а пізніше була закладена дерев’яна Мироносицька церква, за деякими документами її побудували ще на початку вісімнадцятого століття. Вже 1783-го року замість старої дерев’яної побудували більш міцну кам’яну. А у 1792-му році через дуже швидкі темпи розростання міста, кладовище на території церкви було закрите і зрівняне із землею. У 10-х роках позаминулого століття кам’яну церкву вирішили істотно змінити шляхом перебудови і розширення, та це була не остання реконструкція: протягом усього 19-го століття її неодноразово видозмінювали і додавали різноманітні елемнети. Так протягом 1909 – 1911 рр. церква отримала свою нову дзвінницю, яка стала другою за висотою в Харкові після дзвінниці Успенського собору. Кінець історії цієї будівлі настав у тому ж році, що і для попереднього героя, Собору Святого Миколая – обидва святилища були знесені 1930-го року. Чиновники тодішньої УРСР планували на новому вільному місці облаштувати будинок «Театру масового музичного дійства», в якому б поєднувалися такі культурні установи як театр, кінотеатр і навіть цирк. Однак цим планам не судилося здійснитися, через повернення столиці України до Києва переважну більшість великих проектів у Харкові згорнули. Таким чином, ці події посприяли тому, що замість будинку культури на пустирі з’явилося нове тролейбусне депо.
Як потім згадували колишні працівники комуністичної партії Харківської області рішення про зведення скверу і самого Дзеркального струменя прийшло після того, як до одного з кабінетів Харківського обкому компартії завітав тодішній секретар компартії УРСР Микита Хрущов, і, подивившись у вікно з будівлі, у якій зараз знаходиться Економічний факультет ХНУ ім. Каразіна, висловив своє невдоволення досить нерайдужним видом з вікна на тролейбусне депо. Місцеві чиновники зрозуміли це як натяк на те, що треба щось робити і вирішили перенести депо в інше місце, а замість нього побудувати сквер із деревами і фонтаном. Багато елементів скверу були запозичені архітекторами з майже аналогічного проекту у місті Кисловодськ, що у Росії.
Майдан Конституції
Це місце напевно більше разів, аніж усі інші змінювало свій зовнішній вигляд, на фотографіях можна побачити, яким чином перебудовувався нинішній майдан Конституції. Від часів Російської імперії та Радянського союзу до сьогодення.
19-те століття
Весь час із заснування Харкова дана площа використовувалась для різноманітних ярмарок і святкових заходів, фактично як і зараз, було центром життя міста. Так як ви вже могли прочитати вище, поряд із майданом Конституції раніше стояв величезних розмірів Собор Святого Миколая, а на фото можна побачити, що на місці, де зараз є широка проїзжа частина розташовувались трамвайні рейки, телеграфні та електричні стовпи, дерева а також зона для прогулянок. В такому вигляді площа проіснувала до 30-х років минулого століття.
20-те століття
До початку Другої світової війни на місці перед будівлею історичного музею і взагалі, впродовж усієї дороги, що прилягає до площі стояла велика адміністративна будівля. Та внаслідок чисельних бомбардувань авіації Третього рейху до наших часів цей білий багатопід’їздний комплекс не дожив. На його місті згодом розбили клумби та розчистили територію, де поставили відомий ледь не всім Харків’янам монумент, який в народі назвали «П’ятеро несуть холодильник». Сам пам’ятник нічим не вирізняється з сотень інших таких по всьому Радянскьому союзу, а от історія із його народною назвою дійсно варта уваги:
Цей пам’ятник відомий не одному поколінню харків’ян також під іменами «П’ятеро з ломбарду» або «П’ятеро виносять холодильник з ломбарду». Іронічне прізвисько монумент отримав через характер композиції яка складається з постатей матроса, солдата, жінки і ще двох класичних робочих, які згуртувалися навколо прямокутної колони висотою майже 20 метрів, яка нагадувала звичний предмет побутової техніки. А асоціюватися з ломбардом пам’ятник почав через резонансну кримінальну справи 1948-го року, яка в народі отримала назву «Шестеро з ломбарду», обвинувачуваними у якій були працівники того самого ломбарду, вони займалися шахрайством у великих обсягах і отримали найсуворіший тоді вирок – позбавлення життя через розстріл.
Однак сумний кінець їх історії породив цікаву і смішну назву для постаменту, який збудували майже через 30 років після гучної справи, пам’ятник відкрили у 1975 році. Іронічно, що монумент звели якраз навпроти будівлі того самого ломбарду, що тоді знаходився у будівлі нинішнього історичного музею і маючи бажання і фантазію можна було легко уявити, як банда шахраїв виносить цей гранітний холодильник з ломбарду і йде далі по своїх чорних справах.
21-ше століття
На радість очам харків’ян і гостей міста цей сірий і не викликаючий позитивних емоцій(хіба що через народну назву) багатотонний шматок граніту знесли вже у 2012 році і на його місці встановили монумент «Летюча Україна», на щастя новий пам’ятник не пов’язаний із ніякими «темними» історіями.
Майдан Свободи
Територія, де понад сто років тому виникла величезна площа, ще у XIX – початку XX століття належала Харківському університету. Тут розташовувалися клініки та навчальні корпуси медичного факультету, за якими починалися пустирі та яри. До революції тут була маленька Ветеринарна площа, названа на честь Ветеринарного інституту при Харківському Імператорському університеті. Але якщо не вдаватись в подробиці, це був звичайний міський пустир. Після затвердження Харкова як нової столиці України тогочасні містобудівники вирішили утворити на місці пустирів і невеликих хаток новий міський центр дійсно столичного рівня. У 1925 за ініціативою Дзержинського вирішено було спорудити тут величезну для того і навіть для нинішньог часу будівлю – Будинок державної промисловості, він же Держпром.
Це і послужило початком будівництва нового району, центром якого стала велика площа Свободи, межа її завершувалася Держпромом. Щоб відкрити вид на перший радянський хмарочос з боку вулиці Сумської, необхідно було вивезти величезну кількість землі і різної породи, звільнити від старих хат досить велику ділянку. Одна з найбільших в світі площ виявилася досить оригінальної форми, схожою на хімічну колбу. Спроба надати контурам площі більш чітку форму призвела до її просторового розподілу на прямокутну частину, яка є центральним міським форумом, і частину округлої форми, де створили сквер.
Ленін
За початковим проектом ніякого пам’ятника Леніну тут не проектувалося, і сквер був дійсно круглим, все було на своїх місцях. Але у 1963-му році вирішили побудувати пам’ятник Леніну на величезному постаменті, за деякими даними це був найбільший пам’ятник Леніну в світі. Стояв вождь світового пролетаріату лицем до Обласної адміністрації, проте до Держпрому він був повернений вже іншою частиною тіла. З цього приводу висловлювали свою думку не тільки пересічні харків’яни, а й жалілися члени політбюро, мовляв це неповага до працівників Держпрому. Проте змінювати нічого не збиралися.
Простояти судилося Іллічеві рівно 51 рік, у 2014-му після Революції Гідності і з санкції голови Обласної державної адміністрації та за допомоги декількох тросів і пари десятків міцних парубків величезну металеву скульптуру таки повалили. Передували цій події заяви противників знесення, вони казали про те, що якщо Ленін впаде, то своєю вагою проб’є метро, проте на щастя цього не сталося. Зараз на цьому місці просто продовжили площу, вимостивши бруківку замість постаменту і великого земляного насипу на якому він стояв. Тобто фактично, зараз майдану Свободи повернули його історичний вигляд, він став таким, яким його спроектували наприкінці 20-х років. Також тривають роботи із реконструкції скверу, скоріш за все там буде новий міський фонтан.
Що ж, було дуже складно обрати щось конкретне з такої великої кількості місць, адже Харків – це справжній живий організм, у якому постійно відбуваються зміни і перебудови. Не завжди вони йдуть на благо зовнішньому вигляду чи інфраструктурній функціональності міста, але інколи трапляється і дійсно доленосні в хорошому сенсі події, які спонукають розвиток міського середовища і утворюють прекрасні міські пейзажі. Можливо у найближчий час ми зможемо стати свідками ще якихось радикальних змін у вигляді Харкова, зараз багато людей занепокоєні знесенням ринку «Барабашово», або ж нарікають на неупорядковану забудову історичного центру міста бездушними багатоповерхівками.
