Не можна уявити більш несхожих між собою людей, ніж архітектор та голова єврейської громади Олександр Гінзбург, дворянка Софія Мігріна і радянський воєначальник Іона Якір. Тим не менше їх долі перетнулися, й про цей дивний історичний сюжет нагадують рештки старовинного будинку в центрі міста. Будинок, про який піде мова – справжнє дзеркало часу, що відбиває драматичні повороти історії ХХ й початку ХХІ ст. Від особняка в усі часи віяло якоюсь містикою, він був схожим на місце дії детективів вікторіанських часів. Споруда за кованою огорожею нагадує заміську віллу, й різко контрастує з оточуючою забудовою колишньої Ветеринарної вулиці, рассказывает “kharkov-future.com.ua“.
Дворянка Мігріна
Вулиця, на якій було зведено будинок, виникла на початку 1870-х рр. і отримала назву від Ветеринарного інституту на Сумській вулиці, неподалік від якого починалася. Нагірний район Харкова, де вона розташована, на початку ХХ ст. був районом аристократичних і професорських особняків, чиншових будинків і перспективних планів розбудови швидко зростаючого міста. Саме тут у 1902 р. збудувала особняк дворянка Софія Генрихівна Мігріна, на той час удова з трьома дітьми. Мігріна з дітьми мешкала поруч, у зведеному на п’ять років раніше двоповерховому будинку, а новий особняк призначався для здачі в оренду. Чоловік домовласниці, Микола Степанович Мігрін, був старшим лікарем Олександрівської лікарні; він, як і його батько, був випускником медичного факультету Харківського університету, його родина походила зі спадкових дворян Полтавщини, тож батько сімейства залишив певний спадок своїм нащадкам.
Архітектор Гінзбург
Архітектором будинку Мігріної вважають Олександра Марковича Гінзбурга. Він народився й помер на Харківщині, але будував дуже європейські споруди вишуканої архітектури, переважно житлові будинки, любив стиль модерн і тонко розумів його особливості. Це добре видно й у рисах будинку Мігріної. Гінзбург – автор близько 120 будівель, теоретик архітектури й публіціст. Він не лише будував земні житла, його погляди були звернені й до небесних чертогів. У кінці життя Гінзбург очолював юдейську релігійну громаду Харкова, у важкий повоєнний час добивався повернення громаді хоральної синагоги на вулиці Пушкінській.
Червоний командир Якір
А важкі часи для сім’ї Софії Мігріної настали після революції. У 1920 р. будинок націоналізували, й колишня домовласниця зі свого житла поруч могла спостерігати за життям нових господарів – сім’ї червоного командира, учасника Громадянської війни Йони Еммануїловича Якіра. Майбутній командир вже в молоді роки став більшовиком, у буремні післяреволюційні часи швидко піднявся сходинками військової кар’єри, й на початку 1920-х став помічником командуючого Збройними Силами України й Криму. Після переїзду столиці УРСР до Києва Якір також відбув у нову-стару столицю. На нього чекала сумна доля. Він брав участь у сталінських репресіях, але й сам став їх жертвою.
У лютому 1937 року відбулося засідання Політбюро ЦК ВКП(б), на якому вирішували, як покарати опонентів Сталіна – Миколу Бухаріна й Олексія Рикова, звинувачених у змові проти вождя. Якір виступив за негайний суд та смертну кару для обвинувачених. Бухаріна й Рикова засудили й розстріляли. А в травні того ж року був заарештований та розстріляний і сам Йона Якір. У вірі предків Якіра є принцип “міда кенегед міда” – “міра за міру”, тобто вважається, що людина, яка робить зло, отримає дзеркальну відплату. В його випадку принцип спрацював на всі 100.
Готель для радянської номенклатури
Після Якіра колишнє дворянське гніздо було остаточно перетворене на лігво партійних чиновників. З нього зробили радянський VIP-готель для вищих керівників країни переможного соціалізму. Серед гостей аристократичного особняка Мігріної були радянський лідер Леонід Брєжнєв та його намісник в УРСР Володимир Щербицький. Радянські номенклатурники цінували старорежимний комфорт. У 1980 р. будівля отримала статус пам’ятки архітектури.
В унісон епосі вулиця Ветеринарна також змінила свою назву й стала носити ім’я борця за радянську владу Андрія Іванова.
Повільна руйнація
Коли закінчилася радянська влада, а її колишні функціонери стали зводити собі такі вілли, що не й снилися ані Софії Мігріній, ані Олександру Гінзбургу, для старого будинку настало справжнє лихоліття. Він був закинутий, вікна заколочені фанерою. Сходи поросли бур’янами й потріскалися. Почалося повільне руйнування. Тим часом вулиця, що стала називатися вулицею Свободи, завдяки вигідному розташуванню в середмісті все частіше стала потрапляти в поле зору забудовників.
І знов долю особняка вирішили можновладці. У 2004 р. столичні експерти дійшли висновку, що будинок втратив свою автентичність. А 2008 р. за розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації Арсена Авакова будинок Мігріної був позбавлений статусу пам’ятки архітектури. Після цього він став уже цілеспрямовано перетворюватися на руїну. Влітку 2019 р. почалося його знесення. Небайдужі містяни влаштовували пікети біля високого будівельного паркану, встановленого довкола, забудовники обіцяли, що зовні будинок майже не зміниться, але потяг, схоже пішов безповоротно. Харків втратив кам’яного свідка кількох епох.
