У тихому центрі міста є начебто звичайний будинок, який міг би стати центром українського Відродження, але перетворився на трагічний символ сталінської епохи репресій. Будинок “Слово” – це не просто житловий будинок, це насамперед пам’ятник національному духу українців, втілений в архітектурі. Далі на kharkov-future.
Ідея та будівництво
Наприкінці 20-х років минулого століття Харків був столицею Української РСР та епіцентром культурного життя республіки. Саме тут писали свої твори видатні письменники, поети, драматурги, критики та художники того часу. Але житлові умови багатьох були дуже сумні: хтось тулився в кімнатах комунальних квартир, а комусь навіть доводилося просто знімати куток.
Потрібно було якось розв’язувати цю проблему, і кілька українських письменників висунули ідею збудувати кооперативний будинок, в якому житимуть лише літератори.
Проєктував будинок Михайло Дашкевич, він запропонував побудувати його у вигляді букви “С” – слово.
“Слово” здали в експлуатацію у 1930 році, і це була перша у всьому світі резиденція людей мистецтва таких масштабів.
Великі світлі квартири, телефони, чудове та тихе місце – все було створено для того, щоб можна було плідно працювати.
66 квартир зайняли найвідоміші українські письменники, поети та художники. Серед них Микола Хвильовий, Павло Тичина, Остап Вишня, Майк Йогансен, Володимир Сосюра, Леонід Первомайський. Це були люди, які створювали нову українську культуру – вільну та безмежну. І завирувало життя, повітря в будинку було буквально просякнуте ідеями нових романів, поем, сценаріїв, мемуарів, які обговорювалися один у одного в гостях ночі безперервно.
Але, на жаль, все це тривало недовго.
Кінець 20-х і початок 30-х років минулого століття – це був не лише час великих надій, а й час великих розчарувань. Радянська влада закручувала гайки українській культурі. На початку 1930-х “націоналізм” став чужорідним елементом для радянської влади, а вся українська інтелігенція потрапила під удар.
Будинок “Слово” перетворився на пастку. У 1933 році заарештували першого його мешканця – Михайла Ялового, який був натхненником будівництва, потім було заарештовано ще десятки мешканців. Щоночі у дворі з’являвся чорний воронок, і когось забирали назавжди.
Микола Хвильовий покінчив життя самогубством, Остапа Вишню відправили до ГУЛАГу, Майка Йогансена було розстріляно, а багатьох відправили до в’язниць та таборів. Репресували понад 40 мешканців будинку “Слово”.
Так і з’явився термін “Розстріляне відродження” – ціле покоління найкращих представників української інтелігенції знищили.
Будинок “Слово” сьогодні
Після Другої світової війни “Слово” став просто житловим будинком, але пам’ять про його трагічну історію жива. У 2017 році український режисер Тарас Томенко зняв документальний фільм “Будинок “Слово”, а у 2021-му році вийшло продовження – “Будинок „Слово“. Нескінченний роман”, у якому розповідається про вплив тих подій на сучасність.
Під час повномасштабного вторгнення Росії до України у 2022 році будинок сильно постраждав від російських обстрілів. Але він вистояв. Так само, як і пам’ять про людей, які тут жили та творили. І сьогодні “Слово” – це не просто дім. Це символ незламності та нескореності українців.