Історія телефонізації Харкова розпочалася наприкінці XIX століття. Це був довгий шлях від перших телефонних апаратів до сучасного цифрового зв’язку. Далі на kharkov-future.
Перші кроки у телефонізації міста: 1883-1888 роки
Перший телефон у Харкові з’явився у 1883 році. Лінія з’єднувала поліційне управління з телеграфною станцією. Телефон використовувався для швидкого передавання екстрених повідомлень. Монтаж був виконаний за типом телеграфних з’єднань – дроти були протягнуті по дерев’яних стовпах. Апарати являли собою найпростіші трубки без набору номера. Також у 1883 році телефон почали використовувати у комерційних цілях. Товариство Гельферіх-Саде – велике торгово-промислове підприємство з німецьким капіталом – встановило телефонну лінію між своєю головною конторою та управлінням Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Зв’язок забезпечував оперативну координацію вантажоперевезень. Ця лінія стала першим відомим випадком комерційного використання телефону у Харкові.
У 1886 році було зафіксовано перше приватне застосування телефонного зв’язку. Граф Кочубей провів лінію від будівлі оперного театру до книжкового магазину Володимира Олександровича Сихри. Лінію використовували для зв’язку між двома установами, що перебували під його заступництвом. Телефон був встановлений за особистою ініціативою та власним коштом графа.
Центральна телефонна станція у Харкові розпочала свою роботу у 1888 році. Вона була розміщена на верхньому поверсі будівлі поштово-телеграфної контори на Вознесенській площі. Офіційне відкриття відбулося 10 липня. До цього дня у місті було 80 абонентів. До 1 січня 1889 року їх стало вже 102. Станція була ручною: з’єднання між абонентами здійснювали телефоністки за допомогою комутатора та шнурів. Абонент викликав станцію дзвінком, повідомляв номер, а операторка з’єднувала його з потрібною лінією.
Розвиток мережі: кінець XIX – початок XX століття
У вересні 1891 року у Харкові було прокладено першу міжнародну телефонну лінію протяжністю 23 версти. Маршрут лінії проходив через Основу, Пилипове Село та Карачівку – з’єднував місто з селищем Буди, у якому був розташований Будянський фаянсовий завод М. С. Кузнєцова. Ця лінія забезпечувала зв’язок між містом та промисловим підприємством, що сприяло розвитку виробництва та поліпшенню комунікації.
До 1913 року на модернізацію телефонної мережі Харкова було надано 800 тисяч карбованців. Ці кошти дали змогу розпочати будівництво нової триповерхової будівлі телефонної станції на Бурсацькому узвозі. Також були прокладені повітряні телефонні лінії по вулиці Сумській.
Перехід до автоматизації: 1920-1930 роки
У 1923 році у Харкові було введено в експлуатацію першу напівавтоматичну телефонну станцію. Це дало змогу абонентам набирати номери без участі телефоністок, що значно прискорювало процес з’єднання. До весни 1925 року всі 6520 міських номерів було переведено на напівавтоматичний зв’язок. У 1931 році у Харкові було відкрито першу в Україні автоматичну телефонну станцію. Вона була розташована на розі вулиць Іванова та Мироносицької. Будівля станції була спроєктована архітекторами П. Фроловим та М. Підгорним у дусі сталінського конструктивізму. До моменту відкриття понад 250 телефоністів пройшли спеціальну підготовку. До початку 1933 року всіх абонентів міста було переведено на автоматичний зв’язок, а Харків став першим містом у Європі з повністю автоматизованою телефонною мережею.
Відновлення та розвиток: 1940-1980 роки
У серпні 1943 року, після звільнення Харкова, у місті одразу ж почалося відновлення телефонної мережі. Вже 25 серпня запрацював перший комутатор на 100 номерів на Нагірній АТС. До 1 травня 1944 року почала роботу нова станція місткістю 4000 номерів. У 1950-х роках тривало розширення телефонної мережі. У 1952 році було введено в експлуатацію нову автоматичну телефонну станцію на 6000 номерів. У 1955 році було проведено модернізацію наявних ліній зв’язку, зокрема, були поміняні застаріли кабелі, а також встановлені нові комутатори. До кінця 1950-х років кількість абонентів у Харкові перевищила 20 тисяч.
У 1962 році для того, щоб забезпечити зв’язком нові райони міста, було побудовано нову АТС на 10 тисяч номерів. У 1965 році було розпочато автоматизацію міжміського зв’язку, це значно поліпшило якість та швидкість з’єднань. У ці роки Харківська телефонна мережа була значно розширена та у повному обсязі забезпечувала якісний зв’язок для населення міста, що зростало.
У 1988 році було прокладено перший у Харкові оптичний кабель між АТС 33, АТС 34 та АТС 66 – це стало початком нового етапу розвитку фіксованого зв’язку у місті з впровадженням цифрових систем передачі даних.
Цифрова епоха
23 серпня 1991 року у Харкові було введено в експлуатацію першу електронну АТС-11 місткістю 10 тисяч номерів. У 2002 році почався перехід до семизначної нумерації телефонів – це було пов’язано з реконструкцією телефонної мережі міста.
Станом на 2025 рік у Харкові експлуатуються 85 АТС загальною місткістю понад 430 тисяч номерів.
Список використаних джерел інформації: