Вода — важливий складник життя людини. Її наявність у населених пунктах забезпечує комфорт мешканців. Якщо зараз централізоване водопостачання для містян — звичайна побутова частина життя, то століття тому забезпечення міста постійною наявністю чистої води вимагало нових для свого часу технологій, а подальший розвиток водопроводу — зусиль багатьох людей. Далі на kharkov-future.
Робота першого водогону в 1880-х роках
Як і в більшості населених пунктів, у Харкові в давнину люди користувалися водою з джерел, але з часом кількість населення міста зростала, відповідно потреби в чистій воді також. Негативно на якість джерельної води вплинуло будівництво залізничних гілок, через що потреба в чистій воді в місті збільшилася ще більше, тому 1 березня 1878 року міська влада уклала контракт з підприємцями на будівництво в Харкові водогону, який запрацював 17 червня 1881 року.
Перший водогін міста був частково подібний на сучасний водопровід. Вода з глибини 100 метрів під природним тиском потрапляла до помпової станції, де фільтрувалася та перекачувалася до резервуарів. Головний резервуар мав об’єм 492 кубічних метри, а додатковий запасний — 123. Звідти вода йшла до 12 місць, де продавалася містянам. Довжина першого водопроводу Харкова складала 41 кілометр. Розраховувалося, що на кожного містянина має припадати близько 10 літрів на добу. Попит на чисту воду серед містян зростав, тому пізніше були додатково зроблені ще 3 свердловини на глибину 200 метрів.
У 1889 році пробурили ще одну свердловину глибиною 600 метрів. Збільшення об’ємів води дозволило відкрити у Харкові 3 фонтани, встановити пожежні гідранти, а також використовувати воду для миття вулиць.
Розвиток водопроводу в першій половині XX століття
У XX столітті міська влада продовжила займатися розвитком системи водопроводу міста, бурилися нові свердловини, будувалися помпові станції та водонапірні вежі. На початку 1900-х років водопровід почали проводи до квартир містян, але спочатку його проведення мали змогу дозволити собі тільки харків’яни з високим доходом.
У той же період почалися дослідження якості води Сіверського Донцю для подальшого використання в побутових цілях. Дослідження показали, що за умови фільтрації, вода придатна для використання, як питна, так і в побуті. У 1917 році почалося створення нових свердловин, яке тривало до 1940 року. 9 нових джерел дозволили збільшити об’єм отримуваної містом води. Нові джерела на добу давали 64 000 кубічних метрів води.
З 1933 до 1938 року тривало будівництво водогону з Сіверського Дінця до Харкова. Це дозволило отримувати 50 000 метрів кубічних води на добу. У той же період, з 1936 року водопровідна вода почала проходити централізований контроль чистоти.
Діяльність водопроводу міста в другій половині XX століття
У період Другої світової війни та кілька десятків років після її завершення в Харкові були проблеми з водопостачанням. Перед відступом, радянські війська пошкодили частину водогону, для того, щоб його не могли використовувати у власних цілях нацистські військові, тому після завершення Другої світової місту не вистачало води й вона подавалася за графіками 1,5 — 2 години раз на добу.
У 1951 році запрацював відновлений водопровід з підземних свердловин. У 1960 році відкрився водогін і Кочетоцька станція. Це збільшило об’єми подачі води на 100 000 кубічних метрів на добу.
У 1964 році на річці Сіверський Донець відкрилося Печенізьке водосховище. Водойма вміщує 383 мільйони кубічних метрів води. У той же рік відбулося розділення водопроводу, який подає воду до житла людей, і водогону, який надає воду промисловості, через що ситуація з водопостачанням у місті покращилася.
З 1958 року до 1972 тривало будівництво другого блоку та нових додаткових ліній водогону з водопровідної станції в Кочетку. Це збільшило об’єми надаваної місту води ще на 400 000 кубічних метрів на добу. Також у 1972 році було створено свердловину глибиною 800 метрів.
Відкриття каналу Дніпро-Донбас
Остаточно проблему з водопостачанням для харків’ян вдалося подолати у 1984 році. У цей рік завершилося масштабне будівництво каналу Дніпро-Донбас, який з’єднує річки Дніпро та Сіверський Донець. Каналом за день протікає 375 000 кубічних метрів води.
Вода по ньому частково йде до річки Сіверський Донець для компенсації об’ємів, які з річки забирали для промисловості Донецької області, а частково для комунальних потреб населених пунктів, заводів, рибних господарств і агросектору Дніпропетровської, Полтавської та Харківської областей.
Вода до каналу йде з Кам’янського водосховища, яке розташоване за річищем річки Дніпро частково в Кіровоградській, Полтавській та Дніпропетровській областях. Далі вода перекачується 12 помповими станціями до Краснопавлівського водосховища, яке знаходиться на території Харківської області, а потім потрапляє до міст Харкова, Лозової, Златополя та населених пунктів Харківського району. За даними на 2021 рік 23% мешканців Харкова отримують воду саме з Краснопавлівського водосховища.
